Любов міс мафіозі

67

- Як вам? -  перед очима з'явилося ніжно-рожеве плаття, пролунав сміх і жінка покрутилась, змахуючи в гору поділом плаття. З боку стояла моя маленька, молодша сестра, вона захопилась та заплескала в руки.

- Мамо, ти принцеса! - вигукнула вона. Жінка заусміхалась та затанцювала із маленькою дівчинкою. І тут, до них підійшов ще хтось. Моє лице стало кам'яним. Це був не я.

- Люба, ти прекрасна, як завжди. - залунав чоловічий тон. Я почав рухатися до силует і от,  от уже мав побачити лице... але залунав пронизливий тріск і я мало не закричав від болю в голові.

Я відкрив повіки та побачив, що закриваючи книгою лице, лежав на лавочці. Озирнувшись, щоб побачити тимчасом ніхто не дивиться на мене, я полегшено видихнув і повільно потер очі та лице. Що це взагалі було?  Пальці потяглися до голови і почали масажувати віск. Я добре пам'ятав це плаття, воно ще досі лежало у маминій шафі. Чому? Закривши книгу, я помітив пар цифр на обкладинці на ній. Якого біса! Але у мене не було часу злитися, здавалося, що я ось ось  звалюся спати. Ці дивні спогади наче виснажували мене.  Хоча спогадами їх також  соном не назвеш.

Коли я був у лікаря, мені пояcнили, що цим моментом називають "поверненням пам'яті". Ось і ще одна згадка про мене, я не пам'ятаю нічогісінько, що сталося перед 7-8 роками мого життя. Наче це видалили із папки пам'яті. Це ставалося   дедалі різкіше, так як пам'ять у мене заповнювалася бурхливими подіями із Мортами. Доктор сказав, що це наслідки стресу, тому я перестав копатися в собі. Мені здається, що все це пов'язано з батьком. Скоріше за все це справді так. Чому у всіх є тато, а в мене ні? Логічно? Логічно.

Крім спогадів, я ще читаю чужі блокноти, написані іншою людиною. А зараз, не треба говорити  "Та Джуліане! Так не можна." Я чудово знаю, що не можна,  але він попав мені в руки чисто випадково. Я знаю, що дівчата часто, щоб упорядкувати думки в голові, або щоб вилити комусь свої найпотаємніші секрети, пишуть у блокнотах.

Моя мама була на цьому схиблена, вона крім рецептів та планів на день, записувала ще й спогади або думки. Тому, коли я прийшов прибирати її кімнату, після перевезення у лікарню.

Із цього блокноту, я дізнався,  як зароджувалося кохання матері і як батько робив невеличкі дурниці, що заставляли мамине серце злетіти. Можливо десь зараз, якщо він не здох, цей чоловік випробовує ці трюки з іншою жінкою. І чи можна після такого називати його батьком? Для мене це було б позором.