Любов міс мафіозі

27

- Ти вставати не плануєш? - запитав він її. - Я б походив трохи, а то вже ноги затерпли.

- Ти, що справжній? - з острахом спитала дівчина.

- Ні, уявлений. - із сарказмом відповів той. - Прийшов рекламувати одяг із секонд-хенду.

Я  загигикав, а Дая підірвалась і погнала у свою кімнату, не забувши добряче гримнути дверима. Ми з Грейсом переглянулись та розреготались. Здавалося, що пройшло доволі багато часу, коли ми заспокоїлись.

- А вона гарненька. - зауважив він, коли ми зупинились. Я перестав усміхатися та здивовано вигнув брову. Це, що щойно було? Флірт?

- Не зрозумів?

- Але моя сестра набагато красивіша. - усміхнувся шатен. - У неї гарна посмішка, коли вона рада .... по - справжньому.

- А ще, у неї холоднокровні, карі очі й коли вона дивиться, можна померти або зомліти. - додав я й глянув на Грейса, який несхвально зиркнув на мене. - Я знаю, що насправді це не так. Я стараюсь здружитися, але мені не виходить. Або просто вже заплутався й змучився. Час летить так скоро,  а я ще й досі нікуди не прорвався.

Мені здалося, що моє серце скував біль. Мені було так шкода шатена, його марних старань. Я навіть чу-чуть злився на його сестру. Хоча моя злість нічого б не дала. Його почуття були мені знайомі. Паро років назад, я  також не знав собі місця. Не знав, що робити із станом матері та сестри.  Я пам'ятав як мене скувала злість і сумління. Я був такий злий, на те що. моя матір, яка б мала встати уже на ноги, ще досі лежала й не ворушилась. Я якому було 7-8 років, повинен був зайнятись навчанням й тягти цей тягар самотужки.

- Не хвилюйся, тобі вдасться з нею подружитися. Ви й так, здається добре ладнаєте. - похлопав я його по плечі.

- Здається ... - буркнув Морт.

- Ой та чого ти. - штурхнув його під бік. - Ти ж такий всім знаний, класний актор.

- Ой знаєш, мовчи краще. Певне, що підтримувати людей це не твоє.

- Тоді пішов ти. - обурився я й дав йому добрячого штурхана. Той айкнув й ми почали лупитися.

Ми ще поговорили і він пішов. Видно, що розмова його зачепила за живе. Особливо про його сестру.

Коли за моїм другом закрились двері, з кімнати вибігла Дая. Я знизив її поглядом та пішов на кухню. Блондинка подріботіла за мною.

- Він уже пішов? - засмучено спитала вона. Я обернувся до неї.

- А ти, що не бачиш?

- Ех шкода, я б хотіла йому дещо показати.

- Треба було раніше показувати. Думаєш йому було б цікаво?

- Ой Джуліане, ти нічого не розумієш. -фиркнула дівчина.

- Він тобі подобається.

- Що ти таке кажеш!? Як він мені може подобатися?! Він же з мафії! -  запищала сестричка й густо почервоніла. Я хмикнув, задовольняючись тим, що попав прямо в яблучко.

- Хто вас, дівчат знає. Вам, що з поганої банди, що з смітників, головне гарний. - промовив я та обійшов сестру, пішов у свою кімнату.

 У своїй кімнаті, я дописав уроки й ліг собі поспати. Не встиг я заплющити очі, як почулася мелодія. Я почав швидко нишпорити по всій кімнаті, шукаючи телефон. Дзвонив "невідомий номер". Я по привичці взяв трубку.

- Алло? Це хто?

- Привіт, це я Ліза, однокласниця. - у трубці запала тиша, я терпливо чекав, хоча як мені хотілося викинути телефон і залізти назад під ковдру.

- Зрозумів, так , що тобі треба?

- Ах так, можеш будь ласка продиктувати мені домашнє на завтра? - я звичайно здивувався, тому, що у них там ще й розумник Чарлі є, але запитання ставити не збирався.

- Добре. - коротко відповів я та взявся допитувати їй все, що задали на завтра. - І здається все. - закінчив я.

- Гаразд, дякую.

- Та нема за, що. - я затнувся. - Е-е-е ти ще щось хотіла?

- Ні, нічого.

- Тоді, до завтра. - кивнув я й хотів уже завершувати.

- Стій! Я хотіла поговорити про сьогодні.

- Вибачай, але у мене немає бажання ні про що говорити. До завтра. - промовив я, вимкнув та відкинув телефон.

- "Яка надоїдлива." -подумав я, лягнув на ліжко. - "Дивно, чого вона так нав'язується? Завтра мені точно буде не скучно."