Любов міс мафіозі

9

- Хм...місс. - прошепотів я, до дівчини, що сиділа позаду мене. "Місс?!" Що це зі мною? Вона відірвала погляд від тексту й поглянула на мене. - Ось...відповіді.

На її лиці з'явилась нахабна посмішка, але очі залишилися холодними та не привітними.

- Мені не потрібні твої відповіді. - я різко повернувся, щоб вона не віддала листок. Чому дівчина не розуміє? Там немає відповідей!

І тут Люк тихенько пройшов парти, присів коло неї.

- Якщо вам цього не треба, то я заберу. - він потягнув руку до листка, і я вже почав боятися. І тут, почувся зойкіт Люка. Всі обернулися. Чорний кросівок шатенки, притискав до підлоги, руку Форіса.

- Тебе хтось кликав? Чи просив забрати? - шипіла мафіозі з кожним словом тиснучи з більшою силою.

- Ні, ні, я не... - хлопець жалісно завив, мов побитий пес й вернувся своє місце. В перше я бачив Люка таким безпомічним і приниженим. Я відчував наче мафіозі вагається. Вона паро секунд дивилась на листок, наче вивчаючи і тоді розгорнула.

Я почав сумніватися в собі. І так почувався жалюгідно. Просити "захист"

від дівчини. Та не те, що дівчини — багатої мафіозі, яка купається у грошах й може убити любого, лиш поглядом. На листку не було відповідей, а лише мої мольби.

- " От дурень." - подумав я й почав ламати собі пальці. - " Як то виглядає, що нижчі просять допомоги у вищих?"

Я був готовий тут же зірватись і побігти. Моє серце шалено стукало. Я точно зробив якусь помилку!

Я чув тихе пирхання позаду себе, це мабуть роздратувало її. Одну руку я стиснув у кулак, а другою почав дописувати текст. Деякі з дівчат перешіптувалися, але для мене, це не мало великого значення. Для них, плітки це пожива для їх чорних душ. Якщо чогось такого не буде, клас стане млявий й не такий як хочеться.

Раптом я почув голос позаду себе. Він вже не був наскільки крижаним, скоріш зацікавленим.

- Ей...як тебе там, тут дещо не правильно. - я повернувся і мало не беркицьнувся зі стільчика. Мафіозі простягнула мені той же клаптик паперу її незворушний вигляд, показував, що вона все таки зацікавлена.

- С-справді. -затинаючись спитав я.

- Сам перевір. - знизила плечима дівчина.

- Ого, наш ботанік помилився! Та ще й мало не підставив мафіозі! А за таке карати треба.... правда Карнере? - глузливо спитав Люк. Я тремтячими руками забрав листок у дівчини й помітив п'ять колець на її руці.

"Я не буду представлятися ,тому, що впевнений, що ви не запам'ятаєте мого імені. Я знаю, що ви з мафії, і у вас є купа методів вбити мене. Я не знаю, чи послухаєте, ви мене чи ні. Але я б хотів у вас дещо попросити. У цьому класі я наче ізгой. Знаю, звучить жалюгідно. Але якщо, ви приєднаєтесь до Люка Форіса, то я не зможу більше триматися. Розумієте, таким учням як я ,тут важко. Звичайно,що це не ваше діло і ви можете з легкістю відмовитись. Але прошу, я заплачу ваш грошима,як тільки вони у мене будуть. Я не хочу мати проблеми із мафією."

Я почувався надто безпомічним. Моє бажання змінитись летіло в гору. Відчай закривав очі. І тут я побачив інакший почерк. Це мафіозі?

" Це звичайно погано ,що ти зі мною зв'язався, але скажу чесно ти маєш погану думку про мене. Мені не цікаві Люк та його плани, стати частиною його банди буде для мене карою. Тим більше, що ти мені нічого не зробив. Я не цікавлюсь у насильстві інших учнів. Та й мене не легко витримати. Також я не цікавлюсь у твоїх грошах, так як їх у мене повно. Я тут надовго не залишусь, тому роби висновки."

Я полегшено видихнув. Звичайно, що слова "не добре, що ти зі мною зв'язався", мене напружували. Але хоч щось уже було добре. Я скоро дописав тест і тут, Люк знову почав. Але тепер,він кидався в мене,своїми папірчиками.

- Ботанік! Напиши відповідь! Зараз же! - я проігнорував. Форіс був моїм заклятим ворогом, і він ще й надіявся, що йому поможу? Хлопець ніяк не міг заспокоїтись, він буквально засипав мене.

- Джуліане Карнере, якщо ти зараз же мені не даш відповідь...твоя жалюгідна сестричка. - хлопець кинув у мене велику кульку паперу, яка цілилась мені в лице. Нервів у мене залишилось невимовно мало. Я хотів якимось видатними чарами убити Люка. Хотів, щоб мене боялися, хоча я знав наскільки це може знищити людину. Але глянути на мафіозі, хіба вона не відчуває порожнечу в середині? Не відчуває тиску із сторони інших? Не відчуває, як все погане збирається в одну купу й тисне, так, що хочеться виплакатись? Хіба? Її лице не показує жодну емоцію...та ні..брешу, показує байдужість. Байдужість до усього, до цілого навколишнього світу. Але чи говорю я про її емоції? Чи радше про свої?

Я так задумався, що мене розбудив лиш зойкіт у класі. Всі дивились на шатенку, в цему, я був упевнений.