Любов міс мафіозі

57

Майже як через тиждень Люк Форіс повернувся до школи. У нього було змучене лице та легка блідість  , що свідчить про постійні прийоми таблеток, операцій та капальниць.  Вчителі сказали, що коли блондин проходив опитування у поліцейському участку то сказав, що на них напав якийсь хлопець, який був п'яний та ще й з друзями наркоманами.

- "Одже, він збрехав." - подумав я та поглянув на мафіозі.  Та зиркнула на мене та посміхнулась, від чого по моєму лиці проповз рум'янець . Тепер коли він тут, у класі, всі обкружили його  та почали опитувати та гладити його рани. Я сумнівався, що він почувався героєм. Мабуть шкодував, що не розповів поліції правду або гірше,  не помер. Також, я помітив, що коли мафіозі заходить у клас або просто дивиться на нього, він як покірний песик опускає голову та вичікує моменту, коли Деймі переведе свою увагу на когось іншого. Грейс спробував трохи  познущатися з нього, але я  зупинив його, спираючись на його стан. Я здивувався, що його так скоро  відпустили  до школи, вигляд  у нього був не найкращий. Коли він дивився саме на мене, мені здавалось наче в його погляді читалась вдячність.... Хоча це Люк, що я від нього можу очікувати?

-  І як тобі було в той момент?

- Ти пам'ятаєш їх лиця?

- Чому саме тебе вони не вбили?

- Назви їх імена!

- Люк, а сильно боліло?

- Ти бився з ними?

- Ти бачив трупи хлопців? - клас, як бджоли гуділи та закидували Люка питаннями. І тут, я помітив дещо дивне. Форіс був наче у пастці , його очі бігали, шукаючи вихід у замкненому колі. Він став як біле полотно і його дихання стало тяжче. Чорт він задихався!

- Ні! Досить! Мені погано! Йдіть геть! Зупиніться! - почав він кричати, закриваючи вуха.

- Ти трохи перестаралась. - шепнув на вухо сестрі Грейс, але я їх чудово розчув.

- Що з тобою , Люку? - здивовано спитала Карен, пробуючи торкнутися його, але він відсторонився від неї, так наче вона була його найгіршим страхом.

- Йдіть від мене геть! Я бачив те, що ви просто уявити собі не можете! Я пережив смерть. - і далі кричав я.

- Що він там бачив? - закотила очі місіс Морт. - Лише паро трупів й кров. Каже так наче 2 світову пережив.

- У нього панічна атака! - вигукнув я і всі погляди з'явились  на мені. - Всі вийдіть із класу! Негайно! Я залишусь з ним, щоб він собі нічого не зробив.