- Слухай тут  таке діло... - почав брат Лізи і тоді суворо додав. - Ти нічого не бачив!

-  Я бачив абсолютно все. - твердо відповів я. Щелепа Чарлі зжалась.

- Прошу Джуліане, не розказуй нікому. Ліза обідиться як тільки дізнається, що я зустрічаюся із її братом. - заблагала Жозефина.

- Ліза взяла собі в голову, що може будувати щастя інших. Сказала, що я маю зустрічатися із Карен, щоб вона не розповіла батькам про шахмати. І ще обіжається на те, що я не підговорив тебе зустрічатися із нею.

- Заспокойтесь, я нікому  й не збирався говорити. Яка мені від цього користь? - вони полегшено  видихнули від цього.

- Дякую Джуліане. - похлопав мене по плечу Чарлі.

- А хто це? -поцікавилась Жозефина, поглядаючи на блондинку. - Можеш представити нам.

- Це .... це.. - затинаючись спробував висловитись я, зиркаючи на дівчину.

- Аліса. - сказала дівчина, посміхаючись та простягаючи руку. Вони з геймеркою обмінялися рукопотисканнями. Руда здивовано поглянула на білявку, оцінюючи. - Рада познайомитись із вами. Джуліане, проведеш мене?

- Звичайно. - кивнув я і попрощався із однокласниками. Ми йшли парком і я навіть не помітив як плине час. Мені було приємно розмовляти із блондинкою. Вона наче була мною у жіночій формі. Дівчина здавалося мені такою милою та цікавою. Вона ніяк не могла зрівнятися із Деймі. Деймі Морт, знову ти приходиш до мене, в думки.

Раптом я помітив як 3 чоловіки у чорних костюмах почали наближатися до нас.  Аліса зойкнула та схопила мене за руку. Дотик її руки викликав у мене мурашки по тілі. Вона потягнула мене за собою, ми почали бігти. Позаду нас почулися крики та вигуки. Ми  обминули паро хат, зробили паро поворотів і здається відірватись.

- Вони твої.... - задихаючись спробував сказати я.

- Охоронці. - завершила за мене блондинка, заспокоюючи дихання.

- Зачекай... - зупинив я суплячись. - Звідки ти знаєш дорогу, ти ж тільки-но сьогодні втекла?

- Я вивчила дорогу по карті. Ти мене в чомусь підозрюєш?

- Ні, просто для мене це здалося дивним. - махнув рукою я та забрав свою руку з її долоні. Вона паро секунд дивилась на те місце, де була моя рука, потім вигукнула.

- Дякую. Ось ми й прийшли.

- Ти тут живеш? - я поглянув на невеликий будинок який був закинутий.

- Ні, ти що! Тут трохи пройти і там буде буднок. Думаю, вона не правильно мене зрозуміє, якщо побачить мене із хлопцем. - вона ніяково посміхнулась та раптово обійняла. - Дякую тобі за добре проведений час . Нарешті я змогла відчути дружбу.

Я посміхнувся їй у відповідь.

- Надіюсь ми ще зустрінемося, Джуліане. - мовила вона. Я із посмішкою кивнув, обернувся та пішов геть. Дивний деньок ... БЕЗ МОРТІВ!

Любов  міс мафіозіWhere stories live. Discover now