2

319 24 3
                                    

          Думаю, не варто починати із слів "Привіт усім", тому, що я не з групи Модних. Мене звати Джуліан Картнер. І я вхожу до самої останньої групи. Якщо хтось не зрозумів, то це Тихоні. Саме я є іграшкою для знущань та насмішок. А це все через те, що я із "бідної" сім'ї, яка ледь тримається. Насправді це не так! Моя сім'я не божевільно-багата, як у всіх із цієї школи, але й не наскільки бідна, що діти у моїй сім'ї ходять в дрантях. Для усіх надзвичайно багатих ти будеш бідним, якщо не матимеш такої кількості грошей, як вони, або не будеш мати змогу витрачати велику кількість грошей на різні дурниці, які тобі до дідька здалися.

Моя мама - молода, красива жінка. Стати бізнесменом це моя мрія. Я мріяв про це з дитинства, ця мрія плекалась через мого батька, який зник. Якось випадково , моя мама- Лаура Картнер, зустрілась з директором цієї школи OWL . У нього були проблеми із подарунком для дочки. І моя матір спекла для неї чудовий торт, допомігши цим директору. (На диво мала багатійка прийняла цей торт із великою захопленістю.) Той був дуже радий й виконав моє бажання. Отака ось історія сталася зі мною. Зараз моя мама лежить у лікарні, під капальницею. У неї останнім часом були погані ознаки із здоров'ям. І поки, що ми із сестрою лишаємось самі. Ах, так у мене є молодша сестра, її звати Дая Картнер. Вона вчиться у звичайній школі, тому, що бізнес для неї не цікавий. Ми з сестрою, працюємо додатково, маємо ж підтримувати наш будинок, а також заплатити за кредит та мамине лікування. З дитинства я завжди брав на себе відповідальність, та й зараз це не жарти.

Вернемося до цієї бізнес-школи. Вона як цукерочка, обгортка гарна, а от в середині може бути й не те, що й хотілося. Як вперше зайшов сюди, так і став ізгоєм. Мої однокласники, наче дурні роблять усе щоб я покинув школу. Я звичайно не наскільки багатий, щоб купляти дорогу форму школи, через те що вони "ненавмисне" її рвуть. А перемотувати окуляри, це така "насолода". Хах, точно, чуть не забув, у мене є деякі проблеми із зором. Недавно я найшов таблетки для поліпшення зору, але вони такі дорогі, на рівні чотирьох форм нашої школи. Скажу відверто, не кожен у цій школі ходить у формі. Ні! Тут кожен вдягається як хоче, головне щоб була шкільна краватка . Брендові, дорогі речі - ось, що можна сказати про учнів, які тут вчаться.

Тепер про мій клас. Майже у кожному класі є чотири дошки, із телевізором та проектором. Також білий кондеціонер, збоку на столику, машинка для води або кави. Різні таблички, картини на стінах і потрібні предмети за склом, у шафі. Також у цій шафі, з білого дерева, є ноутбуки, з якими ми часто працюємо. Але шафа закрита на ключ, а ключ у вчителя. Мій клас знаходиться на третьому поверсі. І найбільш надійне для мене місце це коло вікна .

У нашій школі є багацько класів, зала для оголошень, театр, великий спортзал і кафетерія, у яку я майже не ходжу . Тому ,що кафетерія — це місце де починаються найжорстокіші насмішки та бійки. І можна добряче так, отримати по лиці супом із філе. Дуже смачно, але не раджу ризикувати. Також бібліотека та зала для відпочинку. На задньому подвір'ї школи є автостоянка та й недалеко футбольне поле. Поряд є дивовижний парк і кав'ярня міс Амінь'яни.

Що я можу сказати про себе? Я не є наскільки огидним, щоб мене називали справжнім ізгоєм. Я часто бачу як дівчата із паралельного класу ходять за мною й пробують фотографувати чи щось інше. Але я тільки те й роблю, що ховаюсь у бібліотеці, за книжками. Якщо я прийшов у школу вчитися й досягати того, що я хочу, я не буду звертати увагу на дурниці, які мене можуть збити з вірного шляху.

Любов  міс мафіозіWo Geschichten leben. Entdecke jetzt