Любов міс мафіозі

32

Раптом вона витягла із сумки щось чорне і білу баночку.

- Бери. - я взяв це щось і це виявилось чоловіче, чорне худі.

- Це твоє? - здивовано спитав я. Та кивнула.

- Так, я мала сьогодні піти на завдання ... там ще кепка, чорна є. Але бачу тобі воно потрібніше. - вона взяла з кишені ту саму електрону сигарету, витягла з неї саму білу сигарету та налила у пристрій воду.

- Ти не куриш?- здивувався я.

- Ще б я курила. - пирхнула дівчина і на її лиці з'явилася ухмилка . - Це мого друга. Я пробую його відівчити від цієї звички. Воно мінімум вибухне йому в руках.

- Звідки ти дізналась, що я тут? - випалив я.

- Я знала, що ти будеш тут. - коротко відповіла дівчина. Я вирячив на неї очі. Що?! - Коли він підставив тобі записку, я вдала, що сплю. Я мала б сказати,  але мене негайно викликали, тому я встигла лиш тебе звідси витягти.

- Ясно.... е-е-е зрозумів. Ти не вийдеш, щоб я переодягнувся?

- В тебе сорочка подерта, думаєш я нічого не бачила? - спитала вона дивлячись на мене, потім опустила погляд. Я відчув, що червонію. - Ой та вдягайся скоріше. Я й не збиралася підглядати.

Мафіозі поглянула у дзеркало і мені здалося, що вона насолоджується відображенням  у дзеркалі. Я хутко взяв худі та зайшов у вільну кабінку. Я перев'язав плече та одягнувся, воно мені таки підійшло.

- Це таблетки для покращення зору. Оскільки у тебе окуляри розбиті, візьми їх.

- Ти ....

- Не я, Грейс. Він хотів тобі відати, а сам не поніс, бо сумка була забита.

- Але вони дорожезні. Як я вам їх відам? - дівчина пирхнула й мовила.

- Рахуй, що це все заради Грейса, він би не хотів, щоб його друг, так скоро помер. - її погляд набрався глузливості. - До того ж,  ці таблетки воєнний експеримент. Паро слів моєї подруги і вони уже в мене.

- Так, у вас все гаразд? 

- Ні. - відрізала та. - Знаєш, не надто хочеться спілкуватися із сином батька, від іншої матері.

Я взяв таблетку та запив водою. Мені одразу полегшало, і голова перестала так боліти,  і рани здається так силно не пекли.

- Що ти мені дала?

- Звичайні наркотики. - всміхнулась дівчина.

- Що?! -  вирячив на неї очі.

- Та жартую, це лікарство від болю. Моя найкраща подруга дає мені це, коли я йду на небезпечні завдання. - шатенка забрала у мене окуляри із побитими скельцями  й дала іншу пігулку, яку я запив. Зір покращився за паро секунд. Це означало лиш одне, таблетки справді діють. Я почав мружитись й терти очі, поглядаючи у дзеркало.

Паро днів назад, я б нікому та нізащо не дав свої свої окуляри, навіть потримати в руках. Окуляри фактично були моїми очима. Зламав або загубив окуляри, загубив й очі. Я ще не знав, як жахливо бути сліпим, але багато раз до цього доходив.

- Бери. - мафіозі взяла із сумки розчіску й поставила коло мене, на умивальник. Я здивовано витріщився.

- Е-е-е? На-ві-що це мені?

- Ти ж не будеш йти клас, у такому вигляді. - мовила шатенка. - Розчешишся, а таблетки собі забери.

- Не треба, я ж можу просто поправити. - я почав змахувати золотисті кучері, але ті лиш закручувалися.

- Відаш Грейсу. - мовила вона та застебнула сумочку й закинула собі на плече, поглянула на мене,  наче  на прощання.

Раптом я вигукнув.

- Е-е-е .... міс Морт! Яке ваше справжнє ім'я? - спитав я , хоча чудово знав.

- Тобі краще не знати. - холодно сказала мафіозі. - Ти ж знаєш моє справжнє ім'я. - її погляд з'явився на мені. По тілі пройшлися мурашки.

- Гаразд, тоді можу я називати вас по справжньому імені?

Дівчина недовірливо поглянула на мене, ніби роздумуючи щось.

- Випий ще одну таблетку, для покращення зору. - порадила мафіозі. - На наступній перерві, попроси Грейса попіклуватися про твої рани, якщо стане гірше .... відпросився додому.

Шатенка взялась за клямку й спитала.

- Як мене звати?