Любов міс мафіозі

28

- Хей! У білій желетці, чуєш? - і далі я йшов, тому, що людей у  білих жилетках сотня!

- Хлопче на сходах!!! - заволав голос і тут я я спинився, тому, що на сходах був я один. Ніхто не йшов в приміщення, як я. Я повільно обернувся й побачив хто до мене звертався. Це був один із  найпопулярніших учнів у школі, а точніше "Підголовний король", а ні не так "підголовний король". Це Грейс їх вчора так принизив, що вони ходять і обходять нас.

Я скривився. Мабуть я показав на зовні своє кисле лице тому, що хлопець насупився. Я думав, що вирішиться все швидко, тому, що Не Дай Бог ще прилетить син мафії та наб'є лице цему підголовному, через те, що він зі мною заговорив.

- Так? - протягнув я.

- Це ти той друг мафії? - у хлопця було темно-золотисте волосся аж до плеч й зав'язане у невеличку гульку на потилиці.

- Напевно так. - буркнув я. Хлопець прикипів до мене фіалковими очима й усміхнувся.

- Як ти знаєш, Я Марлон Крімсон. - зухвало мовив він. Я вигнув брову й задумався тому, що не цікавився. Лише одні плітки які я чув від дівчат про те який  красивий і, що кожна друга хоче вийти заміж. Хоча я не був впевнений, тому, що більша половина хочуть його боса.

- Я б хотів попросити вибачення за людину мого боса. - блондин штовхнув на перед якогось хлопця. Я примружився і впізнав Франика чи як його там. Той зіщулився і винувато зиркав на мене. Я кивнув й обернувся щоб йти, але Марлон крикнув.

- Хей ти зможеш передати своєму приятелю вибачення? Ми могли б бути хорошими друзями.

Я обернувся до нього лицем й помітив як хтось обійшов мене. Я не встиг зрозуміти хто це був, але відчув запах жіночих парфумів.

- Вибачення я приймаю, але на жаль друзями ми стати не зможемо. - чемно відхилив його пропозицію.

- Що?! Ти не хочеш дружити зі мною?! - вигукнув Крімсон. Мабуть тільки-но щойно зрозумів, що не кожен захоче з тим мати щось спільне. - Ти знаєш, що ти міг бути ближче до ...

- Ей! Карнере, ти йдеш? - знову почувся голос позаду мене. Я повернувся на 360 градусів та побачив сестру Морта.

- Хей! Очкарик, не соромся, я дозволяю тобі бути в моїй компанії. Знай не кожен має таку можливість! -крикнув блондин. Дівчина й далі спостерігала за моєю реакцією , а я не відводив погляд.

- Ні, дякую. - вигукнув я та підійшов до шатенки, ми рушили до входу.

- Подумай над моєю пропозицією. - почулося мені востаннє, коли я торкнувся дверної ручки. Паро хвилин ми йшли мовчки, але я вирішив розбити цю тишину і ніяковість. Спершу, я навіть рота розтулити не міг.

- А де Грейс? Він сьогодні не прийде?

- Хто його знає. - знизила плечима дівчина. 

Така відповідь мене не заспокоїла. Ми підійшли до розкладу.

- Дизайн? - спитала мене шатенка.

-Так. - спершу весело сказав я, а потім захопленості протягнув незадоволене "о-о-о". Урок дизайну звичайно цікавий, але от вчителька, що просить учнів сідати по-двоє не дуже.

- Надіюсь щось цікаве. - буркнула мафіозі, скоса поглядаючи на мене.

- Це на п'ятому поверсі. - мовив я та рушив сходами на гору. На диво у школі вже було гамірно. Учні ходили коридорами й безперестанку розскаазували щось один одному. І кожен про різне. Я уловлював різні фрази, але й скоро забував. Цей шум був тяжкий аж до болю у голові.

- Мері, не дивись на нього так, може він помітить.

- Милий, ти вже тут?

- А пішли сьогодні в кіно?

- Ти думаєш, я не змогла б це собі дозволити?

- Ходімо сьогодні на футбольне поле.

- Ти бачила, що там на вході твориться?

- Так, але там немає головного. Я так скучаю за ним.

- Та, що вони взагалі знають про шахмати... е-е Джуліане? - на цему все й обірвалось. Я підняв голову й побачив перед  собою Чарлі в окулярах в сріблястій оправі.