Любов міс мафіозі

14

З якого боку мені це йде на користь? Мені здається, що навпаки, чим більше вона мене "захищає"(якщо це можна назвати захистом), тим більше я можу дістати. Люк буде тільки й чекати моменту, щоб здихатись мафіозі й підібратись до мене.

Я мугикнув і відходячи, мало не впав, через стільчики. Я зрозумів, що справи у мене справді кепські. Чому всі ці проблеми навалюються саме на мене? Невже коло мене є якийсь магніт, що притягує всі ці незгоди?

- Я не просив вбивати Гілберта. - натиснув на неї я.

- Я захотіла його вбити. - криво посміхнулась мафіозі.

- Навіщо?

- Такі як він мають знати своє місце.

- Але в нього могло бути життя. Він міг випуститись, знайти жінку, завести дітей.

- Міг би, якби не зробив таку дурницю. - відрізала дівчина.- І ще я хотіла спитати. - протягнула вона , зацікавлено розглядаючи мене.- Чому ти відходиш? Невже боїшся?

Я закляк. Що за пряме питання? Мафіозі підходила і я не побачивши парти, гупнувся на стілець. Вона знизила мене поглядом й сіла на парту, я нервово відсахнувся.

- З чого ти це взяла?- сказав я вдаючи байдужість. Сказати мафіозі таку фразу , мало хто зможе. Та ні, взагалі щось сказати їй дуже тяжко. Шатенка подивилась на пронизливим поглядом й похитала головою.

- Видно по тобі Карнере. Та це й не дивно. - сказала вона, дівчина хотіла продовжити, але її цікавість привернула мій срібний ланцюг із моїм іменем. Ця підвіскка була мені надто дорогою. Це був подарунок моєї матері.

Так, я не був наскільки бідним, щоб не отримати якийсь дорогий аксесуар. Як не як, подарували для того, щоб носив. Але як ношу, боюся, що Люк схибить й зірве.

Мафіозі зацікавлено поглянула й потягнула руку, щоб взяти підвіску, що була у мене на грудях. Серце шалено забилось, руки почали пітніти, хвилювання накрило мене зненацька. У мене, в голові було одне - "Небезпека". 

 Не подумавши, я схопив її за зап'ястя й поглянув вічі. В середині, я аж здивувався від такої сміливості. Шатенка вигнула брову, я стиснув її руку надто сильно, але дівчина зміряла мене зацікавленим поглядом і її кутики вуст сіпнулись в гору.

- Будь ласка... -вирвалось у мене. - Будь ласка... тільки не рви... Вона дуже дорога для мене.

Дівчина здивовано глянула на мене, висмикнула руку й встала з парти. Така реакція мене дуже вразила. Шатенка наче хотіла уникнути мого погляду. Невже я щось зробив не так? Розізлив її???

- Я й не збиралась рвати. - буркнула вона. Мафіозі відвернулась від мене спиною й взяла щось із кишені джинсів.

- Це, що? - спитав я беручи, те, що вона простягнула мені на долоні.

- А ти як думаєш? - закотила очі дівчина. - У тебе цепка срібна, от я й подумала, що буде виглядати гарніше. Мені просто надоїло його носити. - вона поглянула на мою реакцію. Хоч і звучало це як тупе виправдання, я взяв. - Хоча це тобі вирішувати носити чи ні. Я й так хотіла його викинути. Бери, якщо хочеш.

Спершу я справді здивувався. Це було грубе, срібне кільце із буквами "Д.М". Цей напис щось означав, але це не мало значення. Я хотів відкрити рота, щоб щось сказати, але видав лише звук захвату.

- Дякую. - тихо мовив я. Мафіозі гмикнула й відійшла до вікна. Сказати, що я був розчулений, це аж занадто сильне слово. Я був просто радий цьому  подарунку. Не знаю чому, але ця маленька увага підняла мені настрій.

- Виходь, чого ховаєшся. - холодно пролунав голос дівчини. Мої брови поповзли в гору і я поглянув в її бік.

- Що? - спитав я. По шкірі пройшлись мурашки.