- Ти мені пробачиш за це? - здивувався Марчело.
- Звичайно, мій коханий. І приймаю наш розрив. Давай просто зостанемся друзями. - всміхнулась блондинка, але в її очах я помітив сум. - Якщо ти справді ніколи не відчував таких почуттів і для тебе вона, одна єдина, то не зупиняйся.
- Вибач мене ідіота. Знайди собі кращого хлопця. - прохрипів Веспера, обнімаючи свою.... тепер колишню дівчину.
- "Стоп! Стоп! Стоп!" - подумки закричав я , дивлячись на це. - "Ти його пробачаєш?! Як?... Може я чогось не розумію, але здається на цьому місці мав бути дзвінкий ляпас і гора істерики!"
- Моє кохання, не говори так. Ти ж знаєш кохання виникає у більш неочікуваний для тебе момент. - вона засміялась та поглянула на нього. Той також відірвався та приобняв її за талію, наближаючи до себе.
- " Ні! Не смійте!" - подумав я.
- Блер...
- Не говори нічого, я хочу запам'ятати цей момент. - прошепотіла вона та потягнулась до його лиця. Вони злилися у пристрасному поцілунку і не зважаючи ні на кого, почали ніжитись та цілуватися, як тварин.
Я скривився та обернувся. Так, на сьогодні достатньо.
- Вибач, що запізнився. - нарешті прибіг хлопець.
- Ага.
- Що це з тобою? Що з твоїм лицем?
- Нічого. - рявкнув я та відав зошит. - Дякую.
Згодом я вирішив прогулятися по парку, біля кав'ярні міс Амінь'яни. Дощ зменшився і майже не попадав крізь дерева у сам парк. Мій одяг був вологим, а кучері прилипли до чола. За цей день я встиг добряче позлитися та розчаруватися. Любов - це така дивна штука, болюча, але солодка як плавлений маршмелоу. Ці розставання приносять біль обом партнерам, але кожен сприймає це по різному. Дивячись на них, я починаю сумніватись у коханні.
Перший та останній раз, коли я закохувався, це було в дитячому садку, коли ми з дівчинкою здружились та гралися в сім'ю. Це було мило, але як по дитячому! Можливо я просто боюся бути покинутим. Зважаючи ще на те, що батько нас покинув, залишив самих разом із мамою. А тепер, вона вже які роки лежить у лікарні. Її аналіз скаче то в низ, то в гору і я починаю сумніватися, що це колись закінчиться. В ці роки мені точно треба спекатися цієї триклятої любові.
Раптом я почув крики, мене накрила паніка, але я швидко рушив на звуки. У невеличкому провулку, між старим будинком та нещодавно відкритим рестораном, вовтузились дві постаті.
- Ей містере Поліцейський! Можете підійти? - гукнув я, вдаючи , що коло мене справді хтось є. Грабіжник озирнувся на мене, злісно блиснув очима та почав втікати.
- Так, містере поліцейський, там є два виходи! - гукнув я і він почав скакати по стінах.
Я підійшов до другої персони та поглянув. Це була дівчина, із світло - зеленими очима. Її біляве волосся було зав'язане у кінний хвіст, а одяг був досить дивний.
- Дякую. - мовила вона та поправила поділ білого плаття.
- Ти як? Він у тебе щось вкрав? У нього була із собою зброя? - поцікавилась я. Та похитала головою та оглянула невеличку, чорну сумку із маленьким ремінцем прикрашеним бусінками. Я помітив, що дівчина намагається зберігати спокій, але її плечі тремтіли. Я зняв із себе чорний светр , на її лиці з'явився страх, я одягнув його на неї та спитав.
- Як тебе звати?
- Аліса. - коротко відповіла вона.
- Я Джуліан. Ходімо в кав'ярню, тобі варто зігрітися.
Її очі заблистіли, а пальці злегка зжали краї чорного, вовняного светру. Ми швидко добралися до кав'ярні і я замовив дві кави та десерт, вона спершу відмовлялась, але коли я наполіг, прийняла.
Я спостерігав як вона їсть і думав. Все, що мені залишалося це думати. Коли Аліса це помітила, зашарілась, проковтнула шматок торта та видавила.
- Я відам гроші!
- Не варто, вважай це дружнім жестом. - махнув рукою я та знову оглянув її. - Слухай, а куди це ти збиралася? На тобі літній одяг, а зараз осінь. - білявка опустила погляд у чашку та почала мішати ложкою напиток. - Може тебе десь чекають? Чим я можу тобі ще допомогти?
Від цього її погляд взагалі посмутнів. Вона залишила спроби знищити свій чай і мовила тихим голосом.
- Джуліане, у тебе було колись таке, коли ти відчував, що зайвий? Що ніхто тебе не хоче бачити?
Я згадав свій клас. Я не повинен був там вчитися. Всі знущалися наді мною і хотіли по скоріше спекатися. Але це закінчилось.
- А треба робити на зло. - процідив я, підносячи чашку до губ. - Світ не крутиться навколо них. Хочуть чи не хочуть вони. Це лише твій вибір.
На лиці блондинки з'явилася не смілива посмішка.
- Ти так кажеш, наче тобі плювати на думку інших.
- А чому мені має бути не байдуже на думку інших? Ти знаєш скільки на світі думок? Якщо я буду рахувати їх усіх, то я просто розірвусь. - я зробив паузу та відпив кави. Духмяний запах наповнював кав'ярню та робив її ще казковішою ніж зазвичай. Лише тоді я помітив як дівчина дивиться на мене ... із захватом та цікавістю. Мої щоки спалахнули, але я швидко заховав це чашкою кави. А коли заспокоївся спитав. - Так, що сталося?
- Діло в тім, що я лише переїхала в це місце і воно є для мене новим. Мої батьки мають магазини плать по всьому світі й на цьому дуже добре заробляють. - почала свою розповідь Аліса. - Ми переїхали через покращення результатів у компанії батьків. На додачу, тут розташований головний офіс компанії. Я звичайно рада, що ми переїхали, нове місце, нові люди .... все таки нове життя. Але....
- Але? - повторив за нею я.
- Вони закрили мене у будинку саму... ну гаразд із охоронцями та наказали сидіти , не виходити. Вони наче типові батьки, залежні від мого стану.
- То ти втекла з дому?
- Так.
- Тобі є куди піти?
- Звичайно, я час не гаю. Знайшла паро подруг і піду до них. Тому все добре, не хвилюйся. - підморгнувши мені , блондинка взяла до рук чашку. Я кивнув та поглянув у вікно. Дощ здається по трохи стихав.
- То, що ти можеш розказати про себе?
- Хах, я звичайний учень бізнес-школи, який намагається вчитись
- І все? У тебе немає хобі? Улюбленої книги? Чи виконавця пісень? - вона завалила мене питаннями.
- Якось не думав про це. А в тебе...?
- Ой, я обожнюю читати книги, а особливо казки. Хоча знаєш, зараз ці казки роблять більш новими і получаються прекрасними. Останнє, що я читала це "Смак трояндового поцілунку". Ця казка моя улюблена.
- Якийсь любовний роман?
- Ага. Там йдеться про те, що принц попав у полон та був проданий прекрасній злодійці. Вона закохалась у нього та залишила у себе, в замку. Але той не відповідав на її щиру любов. І тоді вона зварила зілля із пелюсток любовної троянди , та зробила із нього помаду, а потім почала обціловувати його. Згодом воно подіяло, вони почали проводити більше часу разом. Там було скільки милих моментів. Але на заваді парі стала ненависна наречена принца, вона зготувала протиотруту й облила його. Кінець ... він розбив мені серце. Я просто плакала від щастя. Виявилося, що на принца не могли подіяти жодні зілля. І ця любов була взаємною. - вона видихнула та обняла себе за плечі. - Я готова вбитися, щоб переродитися у цю злодійку.
- Цікаво. - мовив я. Ми довго розмовляли і коли я оплатив, ми вийшли з кав'ярні то натнулися на видовище. Я застиг на місці. Паро метрів від нас, на лавочці сиділи Жозефина та Чарлі . Вони обнімалися та годували один одного якимись солодощами. Блондин ніжно розцілував лице геймерки, а та розсміялась.
- Хто це? Твоя дівчина? - спитала Аліса, спостерігаючи за моєю реакцією.
- Ні, це мої однокласники. - блондинка підбадьорливо взяла мене під руку та посміхнулась. І тут, вони помітили нас. Вони одночасно відсторонились один від одного, так наче їх вдарило током. Однокласники підскочили та рушили до мене. Я обернувся до Аліси і та посміхнулась на підтримку мене.
- Привіт, Джуліане. - обережно сказала рудоволоса, поглядаючи на дівчину, що стояла поряд.