- Що це було? - зашипів я, коли ми відійшли подалі.
- Вибач бро, просто не люблю блондинок. А ця мене уже як 2 тижні переслідує.
Я хмикнув і ми пішли на касу. Я мав гроші на продукти, як не як, поки, що господарем в дома був я. Грейс був дуже задоволений своїми желейками. Мені здавалося чи мафія могла б уже давно це спробувати? Тільки Морт бачив це вперше. Ми сіли на мотоцикл й рушили до мене додому. Я пообіцяв шатенку, що більше ніколи не буду згадувати цей не приємний інцидент. Морт багато чого мені понарозсказував. І це було цікавіше ніж щось на уроках.
- До речі, ти вмієш готувати? - спитав він, коли ми зупинились коло мого дому.
- Звичайно, я ж готую не лише для себе, а й для своєї сестри.
- Сестри? У тебе є сестра?
- Звичайно, тільки не така зла як твоя.
Раптом шатен став серйознішим, сказав.
- Не говори так. У неї було складне дитинство. Спершу матір померла, ми не признавали, відчувала себе чужою, батько ігнорив, інші знущались. От вона й стала такою. Я пам'ятаю як вона заздрила всім дітям, що у них є матері.
- Не зрозумів? - здивувався я. - Хіба ви не ....
- Ні, я ж тобі говорив, я зведений, від іншої матері. Але знаєш, я розумію той біль, що вона відчувала. Вона ж тоді була такою малою дівчинкою, самою і поруч нікого не було. Я знаю як це. - перебив мене Грейс Морт й зайшов за мною, у будинок. - А так, то я впевнений, що це все через батька. Він її привчив до вбивств. Що всю силу та агресію треба виливати на непотрібних, у світі людей. О-о-о-о, а тут цікавенько.
Мій дім, не виглядав, як величезний, багатий замок, але Грейса він зацікавив. Той ходив та із "нічогенько" розглядав усе. Тут було шість кімнат, не рахуючи вбиральні: моя, сестри, мами, вітальня, кухня і гостьова. Будинок не був таким багатим, але зате затишним. Цей дім, я б ніколи в житті не хотів продавати, тому, що це дім моєї мами. Мамине, улюблене місце.
Ми переїхали сюди коли мені було 5-7 років. Я детально не пам'ятаю, як і через, що я тут опинився. Але пам'ятаю, що після цього випадку, мама довго плакала. І одна людина зникла з нашого життя. Я не міг згадати хто і ці дивні відчуття, паузи, які не змогли скласти картину. Я був малим, розумів, що трапилось щось серйозне. Але питати не збирався. Подеколи, сидячи коло батареї, мама розповідала нам із сестрою, що коли була у меншому віці, хотіла щоб її хатина була створена із квітів. Ми малі, не розуміючи, що б це мало означати, понаробляли паперових квіточок й почали обліплювати геть усе, від підлоги до стелі. Але коли я став старшим, зрозумів, що мама хотіла обсадити нашу хатину різними квіточками, які вона так любила.
Брат мафіозі заніс у кухню пакети з продуктами і повалився на диван. І тут, він закричав у подушку, так, що я аж підскочив. Поспоглядавши видовище, як Морт збирається вилізти на диван. Я посміхнувся й зайшов у кухню. По-троху, почав розставляти каструлі та сковородки. Коли я нарізав цибулю, в кухню, зайшов мій друг. Грейс позіхнув, сів на стілець і спитав.
- Скільки твоїй сестрі м?
- 15.
- Деймі 16. Ого, моє зло перевищує її на паро місяців.
- Ти не такий, як твоя сестра. Ти набагато добріший. - сказав я й засипав цибулю на рожарену сковородку. Гаряча олія зашкравчала й почала підстрибувати.
- Добрий кажеш? - мугикнув хлопець. Мені здалося чи його це образило? Назвати його добрішим, це для нього образа?
- У мафії ніхто не є добрішим. Кожен зробив щось таке, чого можна жахнутися.
- І, що ти зробив? - поцікавився я.
- Ну ... я ... скажу чесно, коли я був малим, років 1-3, я був дуже прив'язливим. Ну ти ж розумієш, дитина. Щоб не втратити Марго - маму Деймі, батько нас усіх поховав у різних куточках Лондона. Мене відали якомусь алкоголіку, який не міг нормально виховати мене. Коли мені стало 5-6 років, у мене була настільки зруйнована психіка, що я вбив його. І тоді мене забрала одна із кілерш, я ще досі пам'ятаю як її звати .... Дороті Вальфер. - наче смакуючи мовив шатен. - Вона паро років виховувала мене у себе і потім, за наказом батька, привела у маєток. Вона була першою, до кого я привик і полюбив, вважав, що вона моя матір. Але невдовзі мій батько вбив її, щоб вона комусь не розплескала про мене. Або бачиш, вона була язикатою хвеською. І тоді у мене заклалось бажання ... вбити його. Хіба не смішно. - це він сказав з усмішкою, дивлячись на стакан із водою.
Я здригнувся й відвів погляд.
- Знаю, звучить так, наче я псих. Але навіть якщо мене досить зламана психіка через батька, я ще тримаюсь і ведусь як нормальна людина. Ех, згадую як я вбивав і вбивав, пробуючи зрівнятися з ним. - сказав Грейс ніби це було звичайне діло. - Але потім, я зрозумів, що це не добре. І на моє місце встала моя люба сестричка.
- Вбивати і катувати це у стилі мафії. - сказав я і повернувся до плити. По моєму обличчі пробіг щось таке, як переляк.
- Я ще досі не довіряю тобі. - почулось холодне і якесь клацання. Я відчув як по спині пробігли мурашки. Що?!! Щойно ж все було так добре?! Я повільно обернувся й побачив, що Морт націлив на мене пістолет. - Я так багато тобі понарозсказував й хочу довіритись, але я не можу. Ти дивний, показуєш із себе бідного, хоча це ніяк не так. Може в тебе є якісь карти за пазухою? М-м-м?
- Грейсе, що з тобою не так? - вигукнув я й побачив, що палець перемістився на зажимку, він мав вигляд наче, от от вистрелить. - Ти не зробиш цього.
- Чому ж ні? Не треба було довіряти мафії. Не треба було приводити мене до себе в оселю? Я ж син мафії чи ти забув?
- І що з того? - сердито вигукнув я. - Ми друзі чи як?! Чи ти про таке значення забув?!! Ах, так точно, це ж Великий Грейс Морт, може друзів як одяг міняти.
Кому, кому, але на Морта ці слова подіяли, він заховав пістолет й мовив.
- Гаразд вибач, це був лише жарт ... я хотів це почути. Я тебе перевіряв. Жарти... просто жартики.
- Дуже смішний жарт. - злісно прошипів я.
- Та не ображайся ти! - вигукнув хлопець. - І до речі, не у всіх є цей стиль Мафії. Кріс наприклад, не любить усе кримінальне.
- Хто?