Я пропустив його жарт повз вуха, хоча мене аж душило зо сміху. Ми скоро зійшли до вихідних дверей школи. На щастя, там ніхто не опинився, щоб нам завадити. Потоки учнів неслися і ми разом з ними. Я видихнув холодне повітря й глянув вперед. Перед школою стояла розкішна, спортивна машина. А спершись на неї, стояв якийсь хлопець, я не міг його детальніше розглянути, тому, що було далеченько. Також я побачив сестру Морта, яка прямувала саме до цієї машини. Вони з хлопцем обійнялися і той як джентельмен посадив її у машину.
- Ходи, чого встав? - нервово гиркнув Грейс. МИ пішли на стоянку, там було купа машин й модних мотоциклів. Морт підійшов до одного із них та вимкнув сигналізацію. Я мало не поперхнувся слиною, коли подумав скільки воно могло б коштувати. Чорний, спортивний мотоцикл із червоними полосками.
- На. - тицьнув він мені чорний шлем. Потім підняв сидіння й дістав звідти ще один шлем. Шатен робив усе дуже скоро. Хлопець сів й наказав мені залізти. Я без вагань зробив це.
По тілу пронеслось відчуття захвату і страху. Морт завів мотоцикл і як рванув. Спершу я хотів схопити його за куртку, але потім зрозумів, що це буде виглядати якось дивно, з боку. Я міцно затис в руці задні краї мотоцикла.
- Куди їдемо? - спитав Морт, коли мотоцикл зупинився на червоне світло. І він питає мене, щойно, коли ми вже далеченько відїхали від школи? Все стало ясно, я ніколи не зрозумію його логіку.
- Після уроків, я мав заскочити в магазин. - обережно мовив я. Грейс пирхнув й завернув мотоцикл. Він підїхав до мені знаного магазинчику, точніше супер-магазинчику.: Шатен скривився, мабуть вважав, що це просто просто будівля, яка не має для нього великого значення.
- Ти, що не знаєш, що це таке? - спитав я.
- Гадаєш я наскільки дурний?! - перепитав син мафії й додав. - Це магазин, от що!
Ми зайшли в середину. Для мене це було звичайним магазинчиком із продуктами. А от для Морта це було казна-що. Він тримався коло мене й озирався.
- Заспокойся, тут ніхто тебе не пристрелить.... напевно.
- Хах, дякую, дуже допомогло. - фиркнув Грейс й набурмосився. Я потягнув його до візків. Сьогодні я мав зробити смачну вечерю, тому повинен був накупити багато.
- Тут ти звичайна людина, звичайна людина. - повторював я.
- Звичайна людина. - говорив за мною і тут же обурився. - Хей! Я не звичайна людина, я син мафії, мафії Мортів між іншим! - від криків шатена, люди почали озиратись на нас.
- Ти ще голосніше це скажи. - гмикнув я. Ми почали ходити від одного віділу до другого. Морт чіплявся до всякої всячини. То до дитячих сочків, то до батончиків або вафельок. Я відчував себе набагато старшим і досвідченим.
І тут, Морт залетів до одного із віділів. Я подався за ним, як за капризною, малою дитиною. Він став кого якихось двох дівчат й почав вибирати собі желейки. Тут їх було багато: желейки-акули, желейки із смаком малини, були зі смаком чорниці, винограду, у формі жаб, або яєць чи навіть сердець. Було відчуття, наче хлопець закохався у ці солодощі. Я буркнув собі щось під ніс.
- Джуліане, у тебе мій телефон? - спитав шатен беручи одразу три упаковки. Я кивнув. - Добре, тоді я за це заплачу. - захоплюючись цими солодощами, шатен навіть не помітив, як на нас дивляться дівчата й перешіптуються.
Раптом до Грейса підійшла маленька дівчинка років 4-5. Вона чемно пошурхала його за ногу. Я вжахнувся, надіючись, що Морт не розізлиться. Але Грейс присів до дівчини, нахиляючись до неї, вона щось прошепотіла й той закивав. І найбільше, що мене здивувало, то це, те, що наступні хвилини, хлопець підняв маленьку дівчинку на руки, лишаючи свої смаколики, й почав вибирати для неї. Дівчата мало не мліли від захвату.
- Це чи це? - допитувався син мафії. Маленька чорноволоска взяла до рук один із пакетів.
- Он, ти де! - вигукнула її мати, збігаючи у віділ. Грейс опустив її й погладив по голівці. - Вибачте, це просто мала не посида.
- Нічого, кожен любить солодке. - підморгнув дівчинці, нагнувся й взявся за свої покупки.
- Ти так шляхетно повівся. -похвалив я, коли жінка за дівчинкою пішла.
- Та просто, ця мала, дуже була похожа на маленьку Деймі. Тільки моя сестра, вбила собі в голову, що отримає усе за будь-яку ціну.
Я всміхнувся і в ту мить до нас підійшли дві дівчини, що пильно нас розглядали. Я одразу знітився.
- Ви ж той актор з фільму про шпигунів. - вигукнула білявка.
- Хто? Я? Та ні, ви помилились. - заусміхався шатен.
- Ні, я чудово знаю! Мені так сподобалась ваша гра. Можна з вами сфотографуватись? Натомість я вам покажу, де знаходиться ще смачніший мармелад. - від цих слів у Морта засяяли очі. Він кивнув мені й відійшов з білявкою у солодкий віділ. Я зостався із її подругою брюнеткою.
- Я тебе й раніше тут бачила, просто ніяк не наважувалась підійти. - я видав коротенький смішок й жбурнув у візок пакет із різними видами салатів.
- Ти вчишся десь тут?
- Так. - байдужим голосом спитав я. Чомусь мене не цікавила ця із помальованим майже у рожевий. Ліза із Карен б сказала, що абсурд, тому, що колір гуть не підходить до чорного волосся. Не те, що я мав щось проти дівчат із помальованим волоссям, просто вона мене геть не цікавила.
- Де? У першій?
- Ні, я з бізнес-школи.
- Справді? Із самих Owliw?
- Як як? - перепитав я, вигинаючи брову.
- Розумієш, у нас, вас називають owl-и, тому, що прізвище директора Owl. А також просто багатенькі діточки. Кажуть у вас там сама еліта. - сказала дівчина так, наче довірила мені якийсь секрет.
- Пхах.... можна й так сказати.
- До речі, у тебе дівчина є?
- Та ні.
- Тоді даш свій номер? - я не мав бажання аби кому давати свій номер. Мені стосунки поки, що не потрібні.
- Джуліане, я найшов те, що хотів. - якраз вчасно вигулькнув Грейс. Його лице було дещо нервове. Я прочитав по ньому, що шатен хоче спекатись білявки якомога скоріше.
- Чудово. - мовив я.
- Не забув, що сьогодні їдемо до моїх батьків?
- Що? - невторопав я.
- Ти у мене такий забудькуватий. - лагідно сказав шатен, і я аж налякався. - Ми ж домовились поїхати до моїх батьків. Вони ще не знають, що ми разом.
Я чуть не зомлів на місці. Дівчата повідкривали роти і я мало не зробив те саме.
- Ви... ви .... ви ... - не могла сказати білявка.
- Так. Ходімо. До зустрічі. - всміхнувся Морт.