- Від сьогодні ти будеш називати мене на "ви". І якщо не прийдеш сьогодні вечері за цим адресом, рахуй, що ти вже одною ногою в могилі. Щось не зрозуміле для тебе в тому, що я щойно сказала?
- Я все зрозумів... - Форіс мало не плакав, дивлячись на папірчик, на якому був написаний адрес.
- Чудово. - задоволено сказала шатенка й обернулась.
Раптом шатен закрив мені очі. Мене трусануло і я здивувався, але не став пручатися або сіпатись. З боку це виглядало геть по іншому.
- Краще зараз не дивитись. Вона використовує Погляд Мортів. - сказав хлопець. За паро секунд щось гучно попадало і Грейс забрав руку. Я побачив, як на підлозі лежать Люк і всі мої однокласники. Всі вони сплять.. наче б то. Я аж при відкрив рота. Що з ними? А якщо вони насправді не сплять? А якщо... вони мертві?
- Не хвилюйся, вони просто заснули. - мовив Морт, дивлячись на мою реакцію. - Хоча це ще не ясно.
Я різко обернувся й поглянув на шатена.
- Що ти маєш на увазі? - спитав я.
- На кожного погляд Мортів діє по різному. Перші враження від нього можуть бути болючі. Це стосується болі в голові, паралізовування кінцівок, це може також створити фобію. Не зможеш дивитися людям вічі або будеш боятися червоного кольору. Може викликати хворобу. Але це рідко відбувається. Погляд Мортів на цей раз діяв не сильно, навіть барселмову не треба було використовувати. - пояснював Грейс із тоном знавця. - Тим більше ти ж не заснув.
- Ти закрив мені очі! - нагадав я.
- Це може й не допомогти. - гигикнув шатен. Він якраз підійшов до одної з моїх однокласниць й кивнув. - От, глянь. - я підійшов ближче і впізнав Жозефину. У неї дуже трусились руки і вони побіліли. Я вжахнувся.
- Що з нею? - руду дьоргало й засмикались ноги.
- Якщо її не розбудити зараз, вона розпрощається зі своїми руками. - знизив плечима Морт, його лице було спокійним, а от моє, ні. Я кинувся до дівчини й почав її трусити, пробуючи розбудити. - Це не допоможе.
Я мало не задихався з відчаю, я почав кидатися від однієї людини до іншої. І у кожного були свої наслідки.
- Треба щось зробити! - панічно вигукнув я.
- Грейс, не муч його.-ліниво пролунав холодний голос, якого я встиг запам'ятати.
Раптом Грейс сказав щось не зрозумілою мовою, схожою на шипіння змії. Таке я тільки у фільмах бачив.
- Зараз подіє. - задоволено сказав він. я підійшов до Жозефини й побачив, що її лице червоніє, полегшено видихнув.
- Ти справді вбила його друга? - спитав я у мафіозі, яка сиділа, склавши руки на грудях. Вона закотила очі й мугикнула.
- Нєа, я так не думаю. -відповів за неї брат. - Вчора вона з будинку не виходила. Мабуть лежить десь зв'язаний та й усе. Хіба, що йому так не пощастило, що Деймі відала його своїм друзям.
- Правильно думаєш. - погодилася шатенка. - Тіно хотів повеселитись, після тяжкого дня, випустити пару, ну от і хороша нагода.
- А тіло куди доправили? - зацікавлено спитав Морт.
- Додому. - хитро відповіла сестра.
- Що-о-о!? - вигукнув я.
І тут всі почали прокидатися.
- Чому я на підлозі? - видихнула Карен. - О Господи! Моя спідниця!
- Відчуття таке, наче проспав на сто років в перед. - позіхнув Чарлі та з хрускотом розімнувся.
- Те саме. - всміхнулась Ліза своєму брату.
- Як твої руки? - обережно поцікавився я у рудої.
- Ой знаєш, було відчуття таке наче страшено заніміли, а потім так розболілися, що мені здалося, що вони от от відпадуть, або станеться щось жахливе, але зараз все гаразд. - прощебетала вона.
Почався урок, Форіс злобно зиркав на мене, а Грейс подеколи обертався до мене, щоб взяти у мене щось.
- Джуліане, а у тебе є олі-івець? - спитав він в чергове обертаючись до мене. Шатен втупився в кільце, що зранку подарувала мені шатенка. - Хто тобі це дав?
Я кивнув на мафіозі й побачив як здивувався Грейс.
- Ти ж .... жартуєш? - спитав він та взяв олівець.
- Ні, вона не хотіла носити й відала мені. Сказала, що пасує до моєї цепки.
- Цепки значить. - мугикнув хлопець і обернувся назад. Я здивувався від такої відповіді. Я щось не так сказав? Чи не тим тоном мовив? Хоча після трюків з олівцем, той знову заусміхався.
Весь урок ми писали, в мене аж рука почала боліти, а у Морта ручка закінчилась. Ну ось, нарешті й кінець. Я полегшено видихнув й посунув ручку подалі від себе. Мої руки були пописані чорнилом, а на середньому та великому пальці, з'явилися почервонілі мозолі.
- Ну, що ходімо в кафетерію? - поплескав мене по плечу шатен. Від одного слова "кафетерія ", по шкірі посипались мурашки. Як не як, не любив я це місце.
- А може краще .... в якесь інше місце підемо? -запропонував я. Прошу, тільки не те злощасне місце.
- Та нє, я такий голодний, ходімо. - хапнув мене а руку Грейс. Останнє, що я побачив, перед тим як вийти з класу, це допитливий погляд мафіозі на мені.
Ми спустились сходами на низ, проминули великий годинник, якого цокотіння я так любив насолоджуватись. Погляди інших учнів з'являлися на мені та Морті. Як тільки бачили сина мафії, закривали собі рота та верещали. Дівчата витягали телефони й фотографували його. Скажу чесно, я не привик до такої уваги. До такої кількості компліментів та позирків.
- Та розслабся ти, чого так напружився? Я вчу тебе до світу багатих. - весело підморгнув мені Грейс. Я почав по-троху привикати до цього. Ми зайшли у величезну кафетерію. Тут пахло прекрасно.
- У тебе теж слинка потекла? - засміявся хлопець. - Хіба не треба тут щось спробувати?
Я тільки кивав. Але мій захват зник, як тільки я побачив хижі погляди учнів та друзів Люка, які уже були тут і мабуть усе знали.
- Ходімо. - я потягнув шатена до першого столика з їжею.
- М-м-м курячі лапки, бекон, о Боже це що сосиски в тісті? Всьо хочу! -жадібно гарикнув він. Я розсміявся й сказав.
- Все ж не зїсиш. - ми гуляли по кафетерії, розглядаючи їжу і беручи те, що хочемо. Я потайки ховався від злісних поглядів баскетболістів та інших учнів. Це була погана ідея сюди йти.
- І пампушок на завершення. - фінально мовив Морт й підійшов до вільного столика з двома крісельцями. Я сів навпроти. - Я голодний, як вовк, чесно. - він узявся тлумити бульфу-фрі з нагенсами і я унаслідував його прикладу.
Справді, їжа тут була дуже смачною. Я б ходив сюди кожен день, якби не мої кривдники. Під час обіду Грейс не замовкав, то розмовляв про "ідіотський прилад", що вибухнув, у нього, в дома або про вікна з яких, класно б було вилетіти. Я сміявся й дещо собі пригадував.
Раптом до нас підійшов якийсь хлопець з чорними, сонячними окулярами. Морт одразу набундючився і я прочитав по губах фразу, яку він хотів сказати. Вона була не надто культурною, але це було не важливо в цей момент.