Раптом і-за дверей визирнув усміхнений хлопець із кучерявим, темно-каштановим волоссям й зеленими, пронизливими очима. Його кучері йшли на перед, а на лиці були деякі родимки. Чимось він був схожий на шатенку, але тільки очі відрізнялись. Я його точно, в цій школі не бачив. Він був новим новеньким?
-"Новий новенький? Хіба таке буває?!" - подумки пирхнув я. Я відчув як іскри злості летіли від шатенки й влучали в незнайомця.
- Що ти тут робиш?! -крижаним тоном спитала вона. Ця неприязнь була видною. Хлопець зайшов у клас й широко всміхнувся. На ньому було чорне худі й такі самі, чорні штани із багатьма кишенями. Також цепки й білі кросівки. Він був вродливим, цього не можна було, не помітити.
- Сестричко, ти, що мене взагалі, не рада бачити? - уїдливо спитав він.
-"Сестричко?" - подумки перепитав я. Мене трусануло і я перестав витріщатися в одну точку. Хлопець перевів погляд на мене й спитав.
- Деймі, ти, що переді мною хочеш вбивство скоїти? - мафіозі закотила очі, пирхнула й склавши руки, зиркнула на мене.
-"Деймі?" - знову перепитав я. Ці слова завели мене в тупий кут. Хто вони такі? Ким вони являються один одному? Чому тут більше нікого немає? Чому я тут? Серед вбивць! Ой, ні, я не хотів проблем.
- Що ти тут робиш? - процідила шатенка.
- Те, що й ти. - протягнув хлопець. Мене справді здивував його тон. Невже він не знав, хто вона така? Чи навпаки знав?
- Я тут вчуся, а ти ні! - прогриміла вона.
- На жаль, ти помиляєшся. Від сьогодні, я також тут вчуся.
- Ти спеціально вибрав клас, де вчуся я? - почала злитись дівчина.
- Ні я вибрав цей клас ,тому, що він мені подобається. - знизив плечима хлопець.
- Подобається, значить? - закотила очі вона. - Тоді дозволь спитати. Чим він так тобі сподобався?
- Ну... - шатен почав озиратись. - Тут комфортно.
- Та ну. -шикнула мафіозі. - А, ще?
- Тому, що тут вчиться моя улюблена, маленька сестричка. -всміхнувся він. Мені здалося, що це мило, але не для мафіозі. Вона підійшла до хлопця і за мить під його оком з'явилася невеличка подряпина. Той зашипів й різко відійшов від неї. Я витріщився на це видовище.
- Спробуєш до мене наблизитись, я тобі обіцяю, ти труп. - дівчина злісно поглянула на хлопця й швидким кроком вийшла з класу. Я підійшов до нього й спитав.
- З тобою все гаразд? - на його щоці з'явилася рана й налилася кровю. За секунду з неї почала накрапати криваво-червона рідина. - У тебе кров.
Кучерявий поглянув на мене та посміхнувся. Мені на секунду здалося, що засяяло сонце. Він поглянув у бік виходу й стер рукавом кров. Шатен прикусив губу й зробив вигляд, наче задумався.
- Чому має бути не гаразд? Коли вона злиться чи щось їй не подобається, завжди так. Я вже й привик. - нарешті відповів мені хлопець. Його так різко ударили і він уже привик? Що за дурість? Але чому вона його ударила? Ось, це мене більше цікавило.
- Доречі, а ти хто? - здивовано спитав він мене, наче вперше бачачи. Хоча так і було. Я вперше бачив цього хлопця, та й він мене теж.
- Я Джуліан Картнер. - мугикнув я й дав йому мокру серветку. На щоці шатена уже розмазалась кров. Я звичайно не був лікарем, щоб дізнатися, яка це група крові. Але був упевнений, що ця маленька подряпина розведе купа пліток.
- Дякую...зачекай... Карнер? - перепитав мене хлопець. Хай так і буде, хай сприймають мене за Карнера.
- Так, а ти? - чомусь цей шатен не здавався таким холоднокровним чи лицемірним, а головне не був таким як Люк.
- Я не повинен, тобі нічого говорити. -прошипів він, пробуючи вдати холодну байдужість, але хлопець зупинився. - Хоча.... - шатен пожував губу, дивлячись на мене й вигукнув. - Я Грейс, Грейс Морт.
Брюнет сів на крісло, переді мною. Я знав кого це місце, й хотів уже попередити, але Морт виглядав таким щасливим. Це було місце Жозефини і вона не любила, коли на її місце сідає чиясь, чужа задниця.
- Доречі, ти знаєш ту дівчину, що тебе ударили. - спробував змінити тему я, коли уявив як приходить руда і готується до вбивства.
- Звичайно, як мені її не знати? - пирхнув він.
- Чому ти назвав її сестрою? Чи у вас такі звичаї? - про всяк випадок додав я.
- А ти як думаєш? У нас навіть прізвище одне.
- Невже ти..... -в моїй голові літало купа думок і я не знав яку озвучити першу.
- Так, я також із мафії. Я, що виглядаю таким старим? - остання фраза, явно адресувалась йому самому.
- Ти її батько? - вирячив на нього очі я і скривився. Що я щойно бевкнув?! Батько?!
- Ні, ти, що дурний? Я зведений брат Деймі.
- Так, її звати Деймі?
- А, ти, що не знав? Хіба вона не виходили на середину? І не говорила "Я бла-бла-бла" і так далі?
- Ні, вона ж із мафії. Всі її знають... - над цими словами, я задумався. Насправді ж я, її толком не знав. Хіба одне слово "мафія" може пояснити весь характер?
- Бачу, що усім, окрім тебе. - гигикнув Грейс й похитався на стільчику. Складалося враження, наче він хороший хлопець: веселий, кумедний, дещо зневажливий і здається дружелюбний. Не те, що його сестра. Хоча треба почекати й тоді подивитись.
- Так, не цікавлюсь таким. - потер шию я.
- Цікава, ти людина.
- Я? - тицьнув собі у груди пальцем. Хлопець кивнув і хмикнув.
- Ти бачиш ще когось крім нас? - він оглянув клас. - Чомусь ти не забоявся моєї сестри. Це й мене дивує. Якщо чесно, мало хто наважується дивиться їй вічі, а тим більше говорити.
- Але чому?
- Слухай, або ти дурень ,або я сьогодні на нервах. - насупився шатен. - Мафія це означає мафія. Пошукай в інтернеті якщо не знаєш. Моя молодша сестричка не те, що голова своєї мафії, а ще й може тимчасово брати владу мафії батька.
- Голова? - перепитав я. - Хіба таке можливо? Я читав, що босами стають лише чоловіки.
- Ясно, ти у нас заучка. І як багато ти знаєш? - це уже було схоже на роздратованість.
- Достатньо. - коротко відповів я. - Так, що?