Стрімер

Розділ 140.

- Це ти послав по мене фалмера?! — крикнув йому.
- Він виконав свою роль. Ти прийшов.

Голос мов терпугом по іржавій трубі. Так ось той хазяїн, про котрого згадував тоді фалмер. Ми вклали трьох. Але, хтозна, скільки їх ще могло бути?

- Я прорубаю мертвяків, а ти заговори його, — прошепотів Вавилон.

Я ступив на крок ближче. Переклав обріз в ліву руку. Розклав меч. Про всяк глянув, як там мій револьвер.

- Ось, я тут, — крикнув йому. — Що тобі потрібно?
- Справедливість, — поволі розтягнув це слово. — Помста.
- Помста? — здивувався. — За що ти хочеш мені мстити?
- Ти вбивця! — кощій був усе ближче.
- Це ти вже казав! — націлився у нього. — Кого конкретно я вбив?
- Маленьку ягу...

Я зупинився. Ось воно що. Моє друге полювання на яг. Тоді я зустрів двох яг: маму та дочку. Перед очима спогади, як я вжарив її мечем в спину. А потім добив маленьке худе тіло. Тіло монстра. Чудовиська без жалю. Роблю послугу всім живим...

І ось тепер прийшов розлючений кощій. Послуга йому не сподобалась. А перед тим підіслав до мене фалмера. І підмовив інфанта в барі під землею. Раптом до мене дійшло, що я розмовляю зі свідомою істотою.

- Добре, я тепер тут, — зупинився за кілька метрів від нього. — Чому ти вбив цих людей?

Позаду почулись удари. Я не обертався, знав, що Вавилон почав прорубувати нам коридор. Набої він беріг, працював мечем.

- Люди тут зайві, — відповів кощій. — Могли завадити.
- Ти міг вибрати інше місце.
- Люди всюди зайві.
- Як і чудовиська, — вирішив спровокувати його. — Ніхто не радий вам. І маленькій язі теж ніхто не був радий...

Кощій завив.

- Оресте, я просив його заговорити, а не провокувати! — закричав Вавилон.

Удари стали частішими. Мертві тепер тиснули нас з більшим завзяттям. Я непорушно стояв навпроти одного з наймогутніших чудовиськ. Нехай, він поступався швидкістю та силою іншим чудовиськам, проте він міг підіймати мертвих з могил. Я розумів, через що зараз переступав Вавилон, рубаючи те, що залишилось від мисливців. Ні, вони більше собі не належать. Та легше від цього не ставало.

- Що ж ти відіслав їх на другу сіру, що тепер доводиться мстити? — гнув свою лінію. — Може вони втекли від тебе? Боялись тебе, що вирішили померти від рук людини...