Стрімер

Розділ 131.

Цілився в одного з близнюків. Але один з упирів вчасно закрив свого хазяїна. Рефлекторно я вистрілив ще двічі. Упир взяв на себе і ті кулі. І впав на холодний бетон.

Зірвався з місця і побіг. Треба вирватись з кола, щоб не напали з-за спини...

Інший упир схопив мене кігтями за плечі та кинув наче м'яч. Мене відірвало від землі і я полетів у невідомому напрямку. Боляче вдарився спиною об кут стіни, так що аж розкрутило в повітрі. Меч і револьвер вилетіли з рук.

Вкотре врятував бронежилет і мисливські рефлекси. Я не став підійматися на дві ноги. Миттю схопив меч і револьвер, відстрибнув і покотився по землі, уникнувши ще однієї атаки. А тоді аж встав і рубанув упиря по ногах. Потвора беззвучно завила. Миттю приклав револьвер йому до вуха і вистрілив. Мене вкрило кров'ю, мізками та рештками черепа. Витер рот рукавом і виплюнув з рота кров (сподіваюсь, що то таки була кров упиря). Дві кулі в револьвері, якраз досить.

- Ну, виродки?! — повернувся лицем до них. — Хто наступний?!

Близнюки переглянулись. Незмінні посмішки не сходили з облич. Може вони б хотіли щось мені сказати, але не могли. Німі, а імунітет захищав мене від телепатичних контактів.

Мені ставало жарко. Гнів переповнював мене. А страх лише додавав гостроти. Відчай перетворився у ненависть. Більше жодне почуття не могло змінити цей стан. Я збирався убивати.

Упир накинувся мені на спину. Я не чекав, що їх буде більш як двоє. Мене повело вперед і поклало на одне коліно. Його ікла вп'ялись в плече. П'ята куля вилетіла з револьвера. Знову вмився мізками того. Упир обм'як. Його тіло гепнулось позаду. Піднявся. На рану я не зважав. Знав, що не глибоко. Ще би трішки вище і зачепив би сонну артерію. А так, минулось.

Близнюки й далі стояли непорушно. Я рушив до них. З боку воріт на третю червону почувся гул та тріск. Ворота відчинялись. Вони розступились в боки та з-за їхньої спини я побачив ще двох упирів. На щастя, не ганрел. Вони неслись до мене на чотирьох, хоча було видно, що руки їм лише заважають. Перший стрибнув...

Остання куля точно в голову відправила його вниз. Я відійшов і він пролетів попри мене. Інший теж стрибнув. Я рубанув мечем згори до низу, прибивши його до землі. Тепер лише близнюки та за Цепеш за ними.

Дістатись до них не вдалось. З воріт вибігали все нові упирі. Розкрив барабан, висипавши гільзи на землю. Миттю вставив нові набої.