Розділ 106.

49 8 0
                                    

Ми з Ігорем винесли всі матраци назовні. Обшукали кожний сантиметр намету. Вилили вміст казана на землю.

- Він чекав тут кілька днів, доки не назбирав потрібної інформації про тебе, — говорив Федот.
- Хто приносив йому інформацію?
- Упирі, люди Чейза. Ти міг бачити їхні тіла в таверні...

Перелесник був сильно розчарований, коли я відповів, що люди не собаки й по запахах нічого шукати не вміють. Крім бруду та кількох сумнівних плям — нічого не було.

- Ти ж казав, що тут живеш, — нагадався Ігор.
- Так і є, — відповів Федот.

Вони з Анікою стояли осторонь і спостерігали, як ми з Ігорем обнишпорювали кожний квадратний міліметр намету.

- І ти пустив фалмера до себе в гості?
- Гроші не пахнуть. Тому я й привів вас сюди. Я можу копіювати інших, але за це мені не прожити.
- Багато він тобі заплатив?
- Ні, та я і не думаю, що в нього самого було багато грошей. Фалмерів багатіїв бачити не доводилось.

Я копнув матрац. Трясця! Перелесник ніяк не відреагував на це.

- А фалмера ти обшукував? — запитав Федот.
- Що?
- Фалмери — кочівники, вони все з собою носять, — перелесник пояснював це тоном, ніби все саме собою було ясно. — Вони рідко залишають щось, хіба це буде їм заважати. Я подумав, що ти нічого не знайшов, тому вирішив ризикнути своєю головою і своїх друзів...

Ми з Ігорем переглянулись. Ну не ідіоти? Нам потрібно було поспішати назад.

- Дякуємо за гостинність, Федоте, — сказав йому. — А як звідси вийти?

***

До центрального ринку дістались без пригод. Перелесник довів нас до нього. Ми обмінялись контактами, на випадок, якщо хтось питатиме про мене.

- Будеш винен, — сказав мені перелесник і попрощався з нами.

Рук не потискали. Він обмінявся поглядами з Анікою, всміхнувся, і зник в темряві.

Сам ринок аніскільки не змінився через недавню бійню. Торгівля жила і далі. Здавалось, такі суперечки були вже буденністю. А може слухи тут розходились повільно? Застрягли в тунелях?

До гермо воріт на поверхні підіймалися самі. Перед ними чекав той самий джин, що провів нас вниз.

- Вже покидаєте нас? — вдав розчарування. — Знайшли, що шукали?
- Так, — безтурботно всміхнулась Аніка. — Але, думаю, я тут не останній раз.
- Будемо сподіватись, — джин приклав руку до воріт і ті почали відчинятись.

Сонце вже сідало, коли ми вийшли. Тінь огортала першу сіру зону. Варто було нам піднятись, як телефони почали цокати. Під землею мережа не ловила.

Я перевірив свій телефон. Пропущений від Цепеша. Ще один від батька. Валерій не дзвонив.

- Василь Грім викликає мене, — сказав Ігор, віддаючи мені обріз.
- Згадав про твоє існування? — віддав йому пістолет і набої.
- Скажу, що був на тренувальному полігоні, — всміхнувся Ігор. — Бронежилет принеси завтра, чого роздягатимешся? Ну, бувай, я дійду сам. Аніко, приємно було познайомитись.

Він простягнув їй руку, але суккуб просто обійняла його.

- Бувай, Ігорю, — тихо відповіла вона.

Ігор потиснув мою руку і легенько побіг в напрямку воріт зеленої зони. Ми з Анікою залишились вдвох.

- Ходімо, проведу тебе.
- Ти не підеш обшукувати фалмера? — поцікавилась вона.
- Зараз ніч, — я поплескав себе по травмованій нозі. — Втекти я теж не зможу. Якщо там все ще залишились болотяники — це самогубство.

По дорозі на першу червону я набрав номер батька. Кілька запитань, чи я живий, прохання не засмучувати маму і все. Розмова по ділу і нічого лишнього.

- Оресте, давно не чулись! — Цепеш був менш діловий.
- Скучив?
- Ніби ти ні, — засміявся Влад.

Я промовчав. Мені хотілось йому довіряти, але я не міг. Як і ненавидіти його теж не виходило. Цепеш перестав вдавати радість і заговорив більш холодним тоном.

- Чув про Ілая?
- Чув.
- Це погано, Оресте. Пророк зі своєю бандою затягує нашу дуель з Рейджем. Десятки трупів щодня.
- Погано для бізнесу, — згадав слова Наґу.
- Оресте, хто він такий насправді? І не кажи, що не знаєш! Знищити носферату, подумати лише. Від нас двох з тобою Ілай не залишив би й сліду. А сам би навіть не спітнів.
- Вампіри можуть пітніти?
- Не буквально мисливцю. Так хто він такий? Новий вид мисливців?
- Сумнівно. Він просто звідкись з'явився і все. Якщо про нього щось і є, то це під грифом секретно. Тепер вже точно.
- Та я сьогодні вдень не спав, шукав у ваших новинах хоча б щось про нього...

Я подумки вилаявся на наших журналістів. А якби в нас була повномасштабна війна, а вони б розкривали інформацію, котру точно не мали б знати чудовиська? Хоча, у випадку Пророка, вони зловили облизня. Це було і так відомо.

- Він загроза, Оресте, — сказав Влад. — Його треба спекатись.

Він кинув слухавку. Я подумки вилаявся. Від таких спільних інтересів з чудовиськами, я відчував себе зрадником.

СтрімерWhere stories live. Discover now