Стрімер

Розділ 118.

- Оресте Лютий, — затягнув Цепеш, піднявши слухавку. — Зловтішатись дзвониш чи співчувати?

Я повернув у пустий провулок, оглянувся чи бува нікого немає поряд. Чисто. Жителі з1 зайняті своїми справами або все ще носяться біля стіни. Сьогодні вони уникнули різні. Хтозна, як буде завтра.

- Владе, що трясця, сталось?!
- Перевибори, мисливцю. Ваша хвалена, людська демократія дала збій.

Я хотів сказати, що інститут демократії не передбачає відривання голів та перерізання горлянок, але змовчав. Не було бажання зловтішатись.

- Нас посунули, — у голосі Цепеша зник сарказм. — Продали й підставили. Самі винні, не побачили переворот у зародку. Клану довелось домовлятись, щоб зберегти наші шкури.
- Тобто, ви все ще на плаву?
- На плаву. На другій червоній у резервації. Деяким пощастило менше, їх відправили на че-3. А там жах, навіть для своїх.

Двоякі відчуття. Я відчув огиду до себе через емпатію до Цепеша і, водночас, полегшення, що він живий.

- Ти моїм здоров'ям цікавишся? Не розчаровуй мене, Оресте. Ти ж не маєш доброго серця. Ти — різник і вбивця, не заперечуй. Бо це змусить мене менше тебе поважати. Чому ти насправді дзвониш?

- Зібрався виконати твій контракт на сирін, — я став говорити максимально холодно. — Можеш допомогти?
- Навіщо мені це?

Риторичне запитання. Я міг би вигадати щось. Але промовчав. Давай, Цепеше, знайди вигоду для себе! Не розчаровуй мене.

- Мовчиш, Оресте? — продовжив Влад після витриманої мною паузи. — Думаю, що так. Я тобі допоможу. Але не безплатно.
- Я вже виконав свою частину угоди.
- Ще ні. Марк Рейдж, ще дихає. А тепер наш двобій став ще більш недосяжним.
- То що ти пропонуєш?
- Витягнути його на сіру зону.
- Як ти собі це уявляєш?
- Вірю у твою креативність. Мені без різниці, що ти для цього робитимеш. Зупини Пророка, змусь червону і зелену зону підписати мир. Можеш хоч всю сіру зону голіруч знищити. Мене це не хвилює, від слова: зовсім!

Я закотив очі. Іноді мене сильно злила така театральна іронічність Цепеша. Зазвичай я стримувався, або намагався побити його своєю іронією. Зазвичай...

- Перестань ламати комедію, — гаркнув у слухавку. — Мені потрібна допомога! Я б не просив тебе, якби мав кого...
- Гаразд-гаразд! Що тобі потрібно?