Розділ 81.

66 10 1
                                    

Наґу поплескав мене по плечу на виході з кола. Я небагато часу там провів, але відчував себе смертельно спустошеним. Хтозна, може це ілюзії так на мене по впливали?

- Відчуваю, що я щось зіпсував, — сказав йому.
- Це буде відомо після суду, — відповів Наґу. — Ігоре, твоя черга. Оресте, я б попросив тебе приєднатись до Валерія і того пенсіонера.
- Ну, як там? — схвильовано запитав Ігор.
- Зараз сам побачиш, — видавив з себе посмішку, поплескав того по плечу і пішов до Валерія.

Обоє сиділи на уламку колони, котру віднесло вибуховою хвилею. Павлович поспіхом щось писав у записник. Я чув його команди Валерію, куди направити дронів, щоб ті зробили необхідні записи.

- Ну як? — поцікавився професор, не відриваючи погляду від записника.
- Дивно.

Я коротко переповів все, що бачив, одночасно аналізуючи побачене в своїй голові. Десяток джинів створили неймовірну ілюзію навколо мене. Що, як вони можуть зробити її більшою, масштабнішою?
Сів з ними поруч. За межами кола все виглядало звичайним. Звісно, якщо брати за звичайне явище живе коло співпючих джинів на суді.

Чомусь говорити не хотілось. Замість цього хотілось просто піти. Повернутись на зелену зону і ще довго не перетинати стіну. Темні, криваві кольори, все розпадається і нищиться навколо мене... Згадки про суд все ще подразнювали мої нервові рецептори.

Ігор вже вийшов з кола і поволі йшов до нас. Виглядав він радісно.

- Там так круто! — прокричав нам. — Все таке яскраве, сонячно. Дідько, я наче в космосі побував.

Валерій з Павловичем покосились на мене. Я тихо вилаявся.

Ігор з захопленням переповів все, що там було. Як він став частиною кола, як співав разом з джинами, як тепло пробирало його. Я вдавав, наче не помічаю насмішкуватого погляду Валерія.

Найдовше ми чекали на Цепеша. Він стояв у колі десь годину, при тому, що на нас з Ігорем в них пішло кілька хвилин. Частково, мені було навіть заздрісно, що на вампіра тратиться більше часу. Хіба їм дуже цікаво слухати, як Арік надер йому зад.
Врешті він вийшов з кола. Але замість йти до нас, він махнув нам рукою, щоб ми підійшли.

- Зараз черга Аріка, — поямнив нам Наґу, як тільки ми наблизились. — Сім'я вас вислухала, тепер його черга.
- Як думаєш, який буде вирок? — обережно запитав Валерій.

СтрімерWhere stories live. Discover now