Стрімер

Розділ 80.

Суд мав відбутись на місці колишнього краєзнавчого музею. Музею, знищеного нами з Ігорем. Чомусь згадався Бобер. Перед очима стала картина, як його тіло шматується нашими з Ігорем кулями...

Зберись, мисливцю!

Глянув на Ігоря. Він теж не міг цього забути. Валерій з Павловичем вирвались вперед. Суд мав бути прямо на місці руїн. Від музею залишилось лише кілька колон та поламаних стін.

Всередині руїн близько трьох десятків сірошкірих створінь в костюмах зібрались в центрі білого кола з різними складними візерунками. Вони тримались за руки, щось наспівуючи. Чоловічі та жіночі голоси, баси, тенори, альти лунали в такт. Слів я не розумів, але мелодія немов приворожила мене. Мені захотілось стати в коло з ними, взяти їх за руки і співати з ними пісню на мові, котру я не розумів. Немов саме життя лунало в ній...

Мене за плече хтось зловив і вийшов зі ступору. Високий чоловік в чорному закритому костюмі в мотоциклетному шоломі, міцно стиснув моє плече. Я різко зірвав з себе руку, але відповісти не встигнув нічого. Валерій, Павлович та Ігор були в такому самому ступорі, як і я кілька секунд тому. Лиця їх витягнулись в блаженних посмішках, вони марно намагались мугикати в такт.

- І де твій мисливський імунітет? — крізь шолом я почув голос Цепеша.

Від його костюму піднімався легкий дим, хоч той і закривав тіло повністю. Цепеш ризикував, прийшовши сюди серед білого дня. Дивно. Хіба він занадтосильно хотів побачити вирок Аріку.

- Я ніколи не чув цього, — мені вартувало колосальних зусиль не впасти знову в транс. — Думав, в мене лише від берегинь немає імунітету. А тепер ще й джини.
- Анітья, Оресте, — всміхнувся Цепеш.
- Що?
- Світ, кажу, мінливий. Ходімо, час на суд.

Вивели з трансу решту. Цепеш, звісно, не зміг не по зловтішатись, але вияснення стосунків відклалось.
Ми підійшли до джинів. В колі був прохід. Поблизу чекав Наґу. Зазвичай він не замовкав, белькочучи про все на світі і не затримуючись ніна чому. Про все і ні про що.

Проте сьогодні Наґу був смертельно серйозним.

- Ви не увійдете в коло! — звернувся до Євгена Павловича. — Можете спостерігати, але записи ви будете змушені показати, перед тим, як піти. Оресте, Владе, Ігоре — вас покличуть. Валерію, тобі доведеться приєднатись до вашого старшого товариша.
- Без питань, — згодився Валерій.