Стрімер

Розділ 109.

Дрон знімав нас згори аж доки ми не дійшли до потрібного місця. Вавилон йшов попереду, іноді роздивляючись навколо, і роблячи помітки в записнику, не збавляючи темп.

Скориставшись тим, що він зосереджено щось записує, я переповів Валерію події вчорашнього дня. Оператор поводився спокійно, аж поки я не переповів йому (без деталей) ще й події вчорашньої ночі.

- Ти трахнув суккубшу!? — очманів Валерій.
- Тсс, — глянув, чи Вавилон нас не підслуховує. — Я тобі хіба не те саме сказав? Насичений вчора був день.

До пророцтва Аніки дійти так і не вдалось.

- Чувак, — прошепотів Валерій. — Я все найцікавіше пропускаю. Такий матеріал могли відзняти. Я про бійню під землею, — додав він поспіхом.
- І ще, вона дещо сказала...
- А щодо Аніки, — перебив мене. — Ви ж не зустрічаєтесь?
- Що?!
- Це буде погано для каналу. Ти ж Орест Лютий — винищувач чудовиськ! Нам в коментарях пишуть: якби всі мисливці були, як ти — ми б без втрат виграли.

Чомусь уявив, як це читає Василь Грім і радується, що це не так. А потім перечитує і довго-довго регоче.

- А тут такий сюрприз. Одних чудовиськ знищуєш — інших в ліжко тягнеш. Це може підірвати наші рейтинги.
- Хто б міг подумати? — не став приховувати огиду.

Ще тільки це мене не хвилювало.

- Це серйозно! — пошепки наполягав Валерій. — Ти сам бачиш, які зараз часи. Центр другої зеленої зони розділений демонстрантами. Канал Стрімер балансує між цими течіями, зберігаючи підписників і звідти, і звідти. Але це до пори до часу. Скоро одна течія поглине іншу. І нам потрібно бути до цього готовим.
- Будемо шапки змінювати? — криво всміхнувся.
- Так! Треба буде, то й спіднє змінимо! — Валерій жарту не оцінив.
- Ви перестанете там балакати? — гаркнув Вавилон. — Спіднє вони, трясця, змінювати вирішили!
- Ми адаптуємо канал до вимог ринку, — спокійно відповів Валерій.
- Ви вбиваєте монстрів на камеру, ось що! Як ви це приплетете до дурників, котрі за мир, незважаючи ні на що — я не знаю. Чули останні заклики?
- Так, — засміявся Валерій.
- Ні, — одночасно з ним сказав я.
- Щоб був мир — треба просто перестати стріляти, — вишкірився Вавилон. — Ну не йолопи?

Реготали тепер вже втрьох. Якби ми "перестали стріляти" п'ятдесят років тому — сьогодні не те, що миру — людства б вже не було. Мир це ілюзія і відтермінування військового конфлікту — вчили колись мисливців.

Тепер ми могли заховатись в тіні дерев. Ліс добряче розрісся з маленького колись болота. Мені стало трішки гаряче від недавніх спогадів. Вавилон по діловому розклався під найближчим деревом. Попросив мене віддати обріз Валерію. Попросив Валерія не стріляти в бік лісу з нього. Валерій ствердно кивнув. Він і так не збирався цього робити. Вавилон розчепив рюкзак і дістав звідти два чорних арбалети.

- Вмієш користуватись?

Я взяв до рук холодний карбон. Легкий, міцний. Провів пальцем по тятиві. Нас колись вчили ще маленькими. Жахіття вампірів — так називали тоді арбалети. Але на регулярному озброєнні в мисливців їх не було. Насправді вмів користуватись так собі, проте на камеру сказати цього я не міг. Я ж, типу, крутий мисливець. Винищувач монстрів. Ох і реготали б мисливці, якби почули.

- Вавилоне, — заговорив Валерій, ввімкнувши камеру. — Чому саме арбалети?
- Все просто, — без тіні незручності відповів мисливець. — Кінематограф створив міф, що глушники на зброї роблять звук тихішим. Ні, не роблять. Його прекрасно чути. Орест це знав, тож першого разу підкрадався до них з мечем. Від арбалета звук буде тихим, шумітиме лише в момент спуску тятиви. Тобто з дальньої відстані, потопленики не дізнаються, що їх вбило. А, якщо нас все ж помітять...

Він поплескав по дробовику. Валерій підняв великий палець: знято.

Йшли ми по м'якому моху, обережно прокладаючи собі дорогу. Дерева могли рости як на твердій землі — так і вростати коріннями в глибоке болото. Головне — не переплутати. Чорний дрон полетів над лісом. Вавилон показав спосіб вкладання арбалетного болта. Я спробував. З горем наполовину виходило.

Вавилон йшов першим. Розсудливо зауваживши, що з моєю "дерев'яною" ногою ні швидко, ні тихо йти не вийде — він пішов наперед.

Болотяників було мало. Тобто, вони були, але не так, як попереднього разу. Першого Вавилон прибив арбалетним болтом до дерева. Точно прострелив очне яблуко, і тіло повисло, прибите до кори.

- Цілься в м'які частини! — говорив той. — Проб'єш і грудну клітину, і лобну кістку, але можеш зламати стріли, коли витягуватимеш. Запасних не дам, бо вони не дешеві.

Я ствердно кивнув. Вавилон вчив кращих мисливців, про його знання ходили легенди. Дурниць він не говорить. Іноді я задумувався: а що, як нацькувати колишнього наставника на Пророка? Але раз сам Ілай Третій не справився...