Стрімер

Розділ 62.

Цього разу ніяких вовків не було. Ну і то добре. Я періодично прокидався, і спостерігав, як з руки тягнеться прозора трубка а по ній сочиться, щось багряне. Іноді біля мене сидів Цепеш, іноді Ігор. Іноді я прокидався, а нікого і не було. Теж не найгірший варіант. Лише в роті був привкус чогось металевого.
Я дивився на колись білу стелю, доки очі знову не закривались. Сподіваюсь Ілай знав свою роботу. Він лише раз заходив перевірити, чи все впорядку. Але і його я не хотів бачити. Я нічого не хотів. Рятуючи своє життя, я забрав декілька. Монстри, не монстри — яка різниця? Чи різниця все ж була?
Чи може навпаки: я зробив усе вірно? Шабаш, вони ж бандити відповідальні за злочини проти людства. Не визнавши мирний договір, вони самі загнали себе в такі умови...
Проте люди все ж працювали на них. Нехай і кликали їх м'ясом, нехай не поважали, але люди то там були. Валерій би сказав, що вибору в тих людей не було. Куди їм ще йти? На зеленій зоні в них нічого немає, ось вони й тут. Хтось з них сподівається бути рано чи пізно перетвореним.
Тепер працюватимуть на плутонців. Залишається сподіватись, що Ілай буде кращим роботодавцем...
Я потряс головою. Яка тобі різниця, Оресте? До того, як влаштовувати бійню, тебе це хвилювало? Ні? То чому зараз раптом зацікавився? Роздобрів?
- Оресте, — Ігор вивів мене з роздумів. — Ти чуєш мене?
- А в мене є вибір?
Ігор всміхнувся.
- Чуєш, собачий ти син. Ілай сказав, що ти одужаєш. Сказав, що все йде плавно.
- От і славно. Ще б дрон так сказав на вході.
- Скаже, головне завершити переливання. Ти як почуваєшся?
- Добре, — збрехав йому, дивлячись на голки, трубки та крапельниці. — Я міг би робити це вічно. Давно хотів іншу групу крові.