Стрімер

Розділ 102.

- Оресте, як життя? — запитав Ігор.
- Бери відгул, зброю і погнали на сіру зону.
- Нарешті! За пів години буду біля воріт.
- Так просто? Тебе не цікавить, навіщо мені туди?
- Оресте, мені з високої гори класти, що тобі там треба. Я здурію в кабінеті сидіти! Дякую, що покликав. Валерій буде?
- Ні, — я помахав рукою людям, котрі мене впізнали. — Це не те, що потрібно знімати на камеру.

Перейшов вулицю. Демонстрантів, на щастя, не було. Вони тепер в центрі Еліосу. Для одних Пророк герой. Для інших — предвісник небажаної війни з чудовиськами. Що одні, що інші вирішили скандувати за свої ідеали з безпечного місця.
Нехай скандують. Еліос для всіх! Еліос для людей! Кричати — не мішки тягати.

Ігор дістався швидко. На ходу кинув мені рюкзак зі спорядженням.

- Грім не сходить під себе від злості, коли помітить твою відсутність?
- На здоров'я, — всміхнувся Ігор. — Ніби хтось ще буде розгрібати ті завали паперів.

Я зареготав. Перевірив вміст рюкзака. Бронежилет, тактичні рукавиці, два пайки і пістолет з трьома магазинами. Закрив рюкзак. Переодягнусь по дорозі до Наґу.

Пройшли гермоворота. На випаленій смузі перед стіною були нові тіла. Потопленик, інфанти і троє упирів. Зайвий доказ того, що мисливці на стіні не сплять. Ігор штурхнув мене в плече. Показав пальцем на інфанта.

- Ну той що? — я не зрозумів, на що саме він вказує.
- Дивись, скільки дірок.
- Так вони ж з кулеметів стріляють.
- Так, а я про що!

До мене дійшло. Колись я бачив, як слугу Цепеша прибивало кулями до землі. Від нього мокрого місця не залишилось. А інфант був цілим. Ігноруючи правила безпеки, ми наблизились до нього. Тіло без верхніх шарів шкіри отримало всього три постріли. Я присів, долаючи біль в нозі.

Інфант скрутився калачиком. Він не дихав вже кілька  годин. Розвернув закам'яніле тіло. Два пострелені коліна. І ще один постріл в живіт.

Анатомія інфантів подібна до людської. Шлунок в них там де й в нас. І жовч в них така ж токсична. Коли пробивають живіт — жовч виходить назовні і потрапляє в кров. Болісна смерть.

- Ви що там забули?! — крикнули зі стіни.

Без різких рухів ми відійшли від інфанта.

- Як ти побачив з такої відстані? — спитав у Ігоря.
- Зір хороший. А ще він завивав від болі усю ніч.