Стрімер

Розділ 137.

Оператор аж посірів. Але, що дивно, він міг йти, адекватно відповідати на запитання. Обидві руки вправно підіймались догори. Задані Вавилоном математичні рівняння вирішити міг. Якщо щось і можна називати везінням, то те, що Валерія не довелось нести, чи залишати його тіло.

- Там були люті бої, — Вавилон востаннє глянув на поле з траншей та окопів. — Раніше ці аномалії з'являлись лише вночі. Днем могли бути хіба полтергейсти.
- То ось вона, війна, що триває, — видав Валерій, тримаючи руку біля серця.
- Тут вона така, — погодився Вавилон. — Тут немає ворогів та союзників. Тут все захоче тебе вбити. Але далі це "все" матиме плоть та кров.

Я повернувся в окопи, по обрізи та набої, котрі висипались з кишень. Час аномалій пройшов і поки в нашій площині реальності було перемир'я. Вночі воно закінчиться і відлуння мертвих солдат піде в бій.

Наздогнав Валерія та Вавилона. Вони йшли поволі, проте Валерій йшов сам. І він все ще примудрявся знімати все на камеру. Канал Стрімер — понад усе.

- Думаю, так, — донеслось до мене. — Це частково можна вважати відповіддю на те запитання.
- Яке? — вклинився в розмову.
- Людство все ще має запитання, на котрі немає точних відповідей, — пояснив Валерій. — Наприклад: скільки реальностей всесвіту існує? Або скільки площин?

Я обернувся на окопи позаду. Тепер там було тихо, але пам'ять фіксувала все.

- Зважаючи на те, що ми пройшли тільки що, — відповів. — Точно більше, ніж одна.
- А що, як це відголос паралельної площини? — поцікавився Валерій. — Що, як наша присутність стала аномалією для них?
- Залишились, то би дізнались на власній шкурі, — пробурчав Вавилон. — До застави звідси зовсім трішки залишилось.

Пройшовши територію окопів, ми спустились протоптаною стежкою в старе, знищене село. Всюди були руїни старих хаток. Я ніби опинився в центрі археологічних розкопок. Ніде не було жодного даху. Стіни були суцільно чорного кольору. Вітер розвіював попіл, хоч пожежа була ще п'ятдесят років тому. Колись на уроках історії ми вчили про цю подію. Солдати спустились в село, евакуювати мирних жителів. Але не встигли. Їм довелось захищатись від натовпів чудовиськ. Перевертні днем, вампіри вночі. Але люди стояли. Виконували наказ втримати цю позицію будь-якою метою. Коли закінчились кулі, бились в рукопашну.

Сто днів тут кипіли бої, й ніхто не міг прорвати оборону.

Врешті берегиня змусила кілька десятків інфантів спалити все вщент. Людей відволікли наступом перевертнів, а тоді все запалало. Земля все ще чорна. Берегинь від тоді не допускають на червоні зони. Казали, що той загін інфантів так і не повернувся після того. Не змогли пережити те, що накоїли.

- Є ідеї, що нас тут чекає? — спитав у Вавилона.
- Зазвичай тут тихо. Але я вже ні в чому не впевнений. В гіршому випадку зустрінемо...

Він затих. Його голос перервало виття. Вило багато (здавалось) чоловічих голосів. Я роззирнувся довкола, та не побачив нікого. Знову тиша. Звідки було це виття?

- Слухай, ти впевнений, що не варто було дотримуватись довгої дороги, а не короткої? — нервово запитав Валерій.

Вавилон не відповів. Він таки визначив звідки лунав звук.

- Там, — показав пальцем за пагорб. — Мисливська застава.
- То поспішаймо туди!
- Ні! Якраз звідти й вили.