Стрімер

Розділ 118.

Я коротко переповів усе, що від нього вимагається. В деякі деталі я не вдавався, наприклад: промовчав про присутність інквізитора. Не факт, що Цепеш заради доказу лояльності новій владі не принесе їм голову людського блогера. Зійде в якості жесту доброї волі. З іншого боку, не виключено, що інквізитор не пожертвує мною за першої нагоди. Я повернув ще в один провулок. Ото вибір: безжальний хитрий інквізитор та... такий самий безжальний та хитрий вампір. Але відступати не було куди.

Я не планував помирати по чиїсь прихоті. Я знав, що недостатньо розумний, щоб спланувати все самому, але не був настільки тупим, щоб сліпо довіритись всім під ряд. Крім однієї людини...

Від роздумів мене відволікла Ліка. Я випадково наткнувся на неї, петляючи між численними вузькими провулками першої зеленої. Сам не знаю, чому. Мій дім знаходився в іншому боці. Але ось я тут.

- Привіт, Оресте, — вона невпевнено всміхнулась.
- Ага, — пройшов повз неї.

Я думав, що буду злитись на неї. Думав, що не хочу її бачити. В той самий час я боявся, що почуття до неї знову поглинуть мене. Але щось було не так. Якась дивна пустка в купі з розчаруванням боролась з чимось старим. Вона підставила мене. Зрадила. Хоча, чого я чекав?

- Ти маєш повне право злитись на мене, — сказала мені в спину.

Я зупинився. Розвернувся. Вагався між поливанням її всіма можливими лайливими епітетами чи просто холодним мовчанням.

- Я зробила негарно, визнаю, — вона обережно підійшла на крок ближче. — Але я не знала, що до такого дійде...
Її коротка пам'ять стерла спогад того, як гнівно вона мені писала. Як я посмів — побити Марка? Я тоді так і не відповів.

- Це все Марк мене наумив, — продовжила Ліка. — Я ж не знала, віриш? Оресте, ми росли разом! Ми з дитинства товаришували. Я буда на твоєму дні народження. Я бачила, як ти на мене дивився колись. Як дивишся зараз...

Вона ще на крок ближче. Згадався її ляпас, коли я наважився її поцілувати.

- Мені шкода, Оресте.

Губи наблизились до моїх. Велика спокуса була поцілувати її у відповідь. Зберись, мисливцю!

Не вийшло, її губи досягли моїх. Я відповів. Мить, про яку я мріяв колись. І ось вона тут, а я не мав сили чинити опір. Ліка знала, куди натиснути, щоб броня не витримала. І натиснула. Зберись, мисливцю...