Стрімер

Розділ 114.

Він залишився на місці, просто показавши мені середній палець.

- Тебе, Оресте, наскільки мені відомо, кликало кілька різних осіб на третю сіру. Як би ти не впирався, а, рано чи пізно, однаково потрапиш. Тобі варто бути готовим, бо друга сіра проти третьої — то так, забавки. Кожний з вас має всі шанси померти. Моя робота — не дозволити цього. Тому перестаньте страждати дурницями й почнімо!

***

- Паскудно, — відповів Валерію.

Коротко переповів, як ми фехтували з Вавилоном. Далі смуга перешкод, потім стрільба. Зі своєю ногою я не міг встигнути за Рейджем, а ще стріляв він краще. Єдиною радістю була змога вибити з нього все лайно дерев'яною палкою, але Вавилон завбачливо не дозволив цього.

- Оресте, в тебе травм більше ніж він бачив! — Валерій спробував мене втішити. — Полікуйся, то він тобі буде не рівня. Ми вже дихаємо Рейджу в потилицю. Залишилось ще трішки. Треба лише встигнути зняти кілька відео до зими. Зимою зациклимось на рекламах спонсорів!
- Або поліземо в політику...
- Трясця, Оресте! — Валерій аж піднявся з лавки. — Хвилинна слабкість! Мене трохи занесло, чуєш?! Я зрозумів твою думку і вибач, що не рахувався з нею. Ніяких політик, ніяких Пророків, Еліосів для людей чи для всіх, я зрозумів! Перестань так дивитись на мене. Чи ми вже не друзі тепер?!

- Я не знаю, — спокійно відповів. — А друзі використовують одне одного, щоб, цитую "вести за собою людей"? Давно я став твоєю маріонеткою?! З ким за моєю спиною ти вів переговори? Куди понесе Стрімера?!
- Ти не так все зрозумів...

Тепер вже я піднявся. Підійшов впритул до Валерія. Зустрівся з ним поглядом. Він не боявся мене, але ніяк не міг приховати свого хвилювання.

- Коли я прийшов до тебе з ідеєю, — прошепотів, не відриваючи свій погляд від його. — Я заздрив Рейджу. Я любив... думав, що любив його дівчину. Я хотів стати кращим за нього. Хотів його слави. Хотів визнання. Не розумів це тоді — тепер маю рубці по всьому тілу. Я ризикував заради цього життям. Встряв у авантюру Цепеша.

- В житті б не подумав, що буду бачити і робити речі, про котрі хочеться забути. Чорт забирай, ми з тобою в таку сраку залізли, що світла не видно. І коли врешті все налагоджується, ти хочеш обмаститись лайном ще?! Мало того, ти обмастиш мене, а як не вигорить — моє лице стане місцем для плювання людей. Моє, чуєш?! Друзі так роблять?!

Він промовчав. Нервово ковтнув слину. Тремтячою рукою дістав цигарку. Обхопив поблідлими губами.

- Оресте, — він з усіх сил намагався підібрати слова. — Мені жаль. Я жодним чином не хотів би тебе підставити. Ми багато через що пройшли. Я... Я просто зарозумівся.

- Загордився. Думав, що ми стали великими цабе. Але ти вірно все кажеш. Люди бачать твоє лице. Ти ризикуєш більше всіх. Я не думав про погане. Ми й так вже замотивували молодь ставати на захист Еліосу. Зупинімось на цьому. Я повідомлю мера, що ми відмовляємось від нагород...
- Стоп, що?! — я не розумів, про що він говорить.
- Наш канал хотіли нагородити: за досягнення перед Еліосом. Ми обійшли Марка Рейджа на декілька пунктів у голосуванні. Ключовим стало те, що ми не катували чудовиськ. Але ти правий, треба це скасувати...

Він дістав телефон і почав шукати чийсь номер.

- Зупинись! — вихопив телефон у нього з рук.
- Оресте, ми не будемо лізти в політику.
- Клав я на політику, я хочу нагороду! Ти сам казав, що це підніме рейтинги каналу.
- Багато людей не люблять мера. Опозиція за мир з чудовиськами. Ми втратимо їх.

Я віддав йому телефон. Валерій дістав ще одну цигарку. Я лише мріяв, що мене нагороджують. Мріяв побачити Ліку в цей момент. Мріяв побачити, як сяють її очі. Я виголошую промову, спускаюсь зі сцени під бурхливі овації жителів Еліосу і ми з нею зливаємось в обіймах. І поцілунок...

Так, кудись мене не туди понесло. Зберись, мисливцю!

- Прийняття в орден, нагорода перед лицем всього Еліосу. Скільки ж це нових підписників?
- І спонсорів, — підтвердив Валерій.

Я, про всяк, потер долонями своє лице. Треба перевірити, що я не сплю. Ні, не сплю.

Той день, міг стати визначним у моєму житті. Я міг би тоді собою гордитись. Але іноді трапляється, що плани на тебе інші, а твоя думка не обходить нікого.

Небо розірвав спочатку незрозумілий гучний крик. Тоді залунала сирена. Занадто часто нас до цього готували в університеті Ван Хельсінга.

- Це ще що, в біса таке?! — ошелешено запитав Валерій.
- Тривога, — я глянув у напрямку першої зеленої зони. — Це справжня тривога. Сталась срака.