Стрімер

Розділ 97.

Чорний, маленький дрон полетів в очерет. Я зняв дробовик. Пересмикнув затвор, зняв з запобіжника. Тепер я готовий, скільки б їх не вилізло.

- Оресте, там щось є, але я не знаю що саме, — стривожено прошепотів Валерій.

Я зігнувся. Дістав банку з консервами. Відкрив і кинув за кілька кроків від себе. Це спрацювало. Проте краще б я прислухався до повідомлення Мереї. Створіння з видовженою головою без очей вистрибнуло з болота. В руці був довгий, кривий ніж. Зігнуте, згорблено нанесло удар по банці, але не влучило. Зупинилось, принюхадось. Вільною рукою воно занурило пальці, спробувало м'ясо на смак.

- Оресте, це ще що таке?! — заволав в наушник Валерій.
- Фалмер. — я приречено видихнув. — Це фалмер. І мені зараз гаплик.

Створіння мало сіру слизьку шкіру з горбом на спині та перетинками між пальцями. Губ не було, тож я зміг розгледіти ряд довгих жовтих зубів, гострих, наче бритва. Одягнений в подерті вицвілі штани. Голий торс з довшими, ніж в людей рядами ребер та босі, перетинчасті ступні. Сліпі від природи, вони орієнтувались на слух та нюх.

- Та що його боятись? — перепитав Валерій. — Пристрель і по всьому! Давай, підписники чекають, а ти тупиш!
- Я, трясця, якось сам розберусь! — прошепів у навушник. — Без твоїх порад!
- Він с-с-сказав, шшчо ти п-прийдеш, — фалмер розвернув свою безоку голову до мене.

Я затих, намагаючись не шуміти.

- Мис-с-сливець, с-с-с, привес-с-сти! — шипіло створіння.
- Він, що, говорить?! — вражено спитав Валерій. — Оресте, хто такі ці фалмери?
- Тобі прямо зараз розповісти?! — прошепотів я.

Фалмер тим часом кинувся до мене. Швидкий, трясовина його не сповільнювала. Він переносив вагу на всі чотири кінцівки і навіть не провалювався. Я ж поволі грузнув в землі. Цілитись не було часу. Я вистрілив з поясу. Заряд дробу відкинув фалмера назад. Створіння перекотилось і знову стало на ноги. Живіт тепер кривавив чорними згустками крові. Він підняв перепончату руку до двох дірок на лиці, котрі слугували йому носом. Понюхав власну кров. І зашипів.

Небезпека фалмерів полягала не в їх швидкості, силі, чи безшумності. Фалмери могли керувати всіма болотяниками та упирями в радіусі свого сичання.

Що він щойно і зробив. Я не встиг поворухнутись, як з води навколо виринули зеленошкірі створіння. Що більше сичав фалмер, то більше їх було. Не встигнув отямитись, як мене схопили за ноги дві пари рук. Потягнули і земля під ногами зникла.