Стрімер

Розділ 166.

- Бачив демонстрацію під мурами.

Рейдж витягнув магазин з автомата і поставив на дошку перед собою. Я придивився уважніше: мішень потрібно було змінювати.

- Я б долучився, проте я поза політикою, — продовжив Марк.
- Та ну? Блогер мисливець поза політикою? Чи ти раптом перемкнувся на красу і почав робити нігті? Дівчатка, записуємось на манікюр!

Останню фразу я промовив писклявим тоном. Ліка колись починала з цього. Я знав. Колись я знав про неї все.
- Ну, офіційно я не втручаюсь, — Рейдж не звернув уваги на мої кпини. — Це не той контент, котрий я хочу робити. Мер мене влаштовує. Такий підвішений стан речей теж. Ми ніби й помирились, а готуємось до війни. І все готуємось та готуємось. Хай так і буде. Платону Сірому видніше.
- І той факт, що Артур Гордий ходить на звані обіди до твоєї сім‘ї ніяк не впливає на твою пасивну підтримку мера?
- Він друг сім‘ї. А друзям у нас довіряють.
- Це сумно.
- Оресте, я живу в розкоші, маю популярність, фанатів та красиву дівчину під боком, котра скоро стане моєю дружиною! Якщо ЦЕ сумно, то нехай так і буде. Веселе тоді залиш собі.

Промовчав. Тут з ним немає про що говорити. Що на зелених, що на червоних зонах влада використовувала всі доступні медіаресурси. І нас в тому числі. За роки війни та перемир‘я з чудовиськами цензура змінила вектор та пріоритети. М‘ясо, кров? Будь ласка! Різанина, сцени насильства? Та скільки завгодно! Критика чинної влади? Е, ні, то вже цензуру не проходить!

В нас з Рейджем не вийшло б залишитись поза чимось. Так не буває в часи війни. Якщо ти закриваєш очі на все, що тебе оточує – ризикуєш не розплющити їх знову.

- Тебе, до речі, запрошено на благодійний вечір. Моя сім‘я влаштовує двічі на рік. Гроші йдуть на доплати соціальним працівникам третьої сірої.

Спохмурнів. Ну звісно, кому ще потрібніші гроші, як не їм? Це не перша сіра, де люди живуть наче в мурашнику, в передчутті війни. Де всією вулицею якось скидались батьку на нормальний протез, замість того, котрий причепили в лікарні. І так завжди: видимість бурхливої діяльності.

А з іншого боку. Їхні гроші — то нехай і вирішують, куди витрачати та кому доплачувати. Толку ображатись? Жила перша сіра якось без допомоги тих багатіїв. У нас було більше за гроші. Важливіше. Їм цього не зрозуміти.