Створіння навпроти нас виглядало загрозливо. Худе людське тіло, довгі руки в дивних чорних символах. Але вразило те, що його ребра та грудина не ховались під шкірою, а навпаки — були назовні. На голові була біла маска, котра нагадувала телячий череп. Кощій трішки горбився, та його спокійним рухам це не заважало. Нас розділяло близько двадцяти метрів вузького коридору. Обріз не міг гарантувати точність на таку відстань. Рука потягнулась до револьвера...
- Можеш вцілити йому в голову? — пошепки запитав Вавилона.
- Можу спробувати. Але краще просто приєднатись до інквізитора та юних падаванів.
Кощій схопився худими руками за нижні ребра. Хрускіт донісся й до нас, але я був вражений, з якою легкістю він їх вирвав. Перехопив їх наче ножі — лезами донизу. До нас донісся чавкаючий звук. То на місці вирваних ребер виростали нові.
Кощії були ще однією рідкісною дивинкою навіть серед чудовиськ. Іноді їх кликали магами кісток. Вони могли змушувати свої кістки набирати будь-якої форми. І могли регенерувати. Я розумів, чому Вавилон не поспішав стріляти. Кобиляча маска на обличчі могла з легкістю стримати кулю. Батьків меч міг прорубати його, але впритул без крайньої потреби підходити не хотілось. Багато було причин, але основна — кощії не ходять по одинці.
Він засвистів. Тонко й пронизливо, але здібностей банші в нього не було.
Вавилон обернувся. Штовхнув мене в плече. Я повернув голову і застиг.
До нас рухались мисливці. Майже вся колишня охорона застави. Плелись поволі, ледь пересуваючи ноги. Я колись бачив подібне. Тоді це був підривник варгів, Бобер. Ледь живий, він служив маріонеткою в Цепеша. А ці були мертві. Місцями погризені, зі слідами гниття, пустими очима, вони рухались до нас. Але все ще мисливці.
В університеті нас переконували, що коли таке трапиться — на проявляти милосердя. Це вже не ті, кого ми знали. В універі...
Правда була такою: сірі шеврони, пусті погляди, але вони йшли до нас. Останні захисники застави. Ні! Не варто бачити в них людей... Але вони все ще ними були.
- Вбивця! — грубим, металевим голосом заговорив кощій. — Прийшов сам до мене.
- Це він до мене чи до тебе? — запитав Вавилона.
- Думаю, до тебе, Оресте.
Я знову глянув на кощія. Він поволі крокував до нас. Руки з кістяними ножами опущені вниз. Раптом до мене дійшло...
- Це ти послав по мене фалмера?! — крикнув йому.
- Він виконав свою роль. Ти прийшов.
Голос мов терпугом по іржавій трубі. Так ось той хазяїн, про котрого згадував тоді фалмер. Ми вклали трьох. Але, хтозна, скільки їх ще могло бути?
- Я прорубаю мертвяків, а ти заговори його, — прошепотів Вавилон.
Я ступив на крок ближче. Переклав обріз в ліву руку. Розклав меч. Про всяк глянув, як там мій револьвер.
- Ось, я тут, — крикнув йому. — Що тобі потрібно?
- Справедливість, — поволі розтягнув це слово. — Помста.
- Помста? — здивувався. — За що ти хочеш мені мстити?
- Ти вбивця! — кощій був усе ближче.
- Це ти вже казав! — націлився у нього. — Кого конкретно я вбив?
- Маленьку ягу...
Я зупинився. Ось воно що. Моє друге полювання на яг. Тоді я зустрів двох яг: маму та дочку. Перед очима спогади, як я вжарив її мечем в спину. А потім добив маленьке худе тіло. Тіло монстра. Чудовиська без жалю. Роблю послугу всім живим...
І ось тепер прийшов розлючений кощій. Послуга йому не сподобалась. А перед тим підіслав до мене фалмера. І підмовив інфанта в барі під землею. Раптом до мене дійшло, що я розмовляю зі свідомою істотою.
- Добре, я тепер тут, — зупинився за кілька метрів від нього. — Чому ти вбив цих людей?
Позаду почулись удари. Я не обертався, знав, що Вавилон почав прорубувати нам коридор. Набої він беріг, працював мечем.
- Люди тут зайві, — відповів кощій. — Могли завадити.
- Ти міг вибрати інше місце.
- Люди всюди зайві.
- Як і чудовиська, — вирішив спровокувати його. — Ніхто не радий вам. І маленькій язі теж ніхто не був радий...
Кощій завив.
- Оресте, я просив його заговорити, а не провокувати! — закричав Вавилон.
Удари стали частішими. Мертві тепер тиснули нас з більшим завзяттям. Я непорушно стояв навпроти одного з наймогутніших чудовиськ. Нехай, він поступався швидкістю та силою іншим чудовиськам, проте він міг підіймати мертвих з могил. Я розумів, через що зараз переступав Вавилон, рубаючи те, що залишилось від мисливців. Ні, вони більше собі не належать. Та легше від цього не ставало.
- Що ж ти відіслав їх на другу сіру, що тепер доводиться мстити? — гнув свою лінію. — Може вони втекли від тебе? Боялись тебе, що вирішили померти від рук людини...
З бокового коридору долинув шум. Наближались нові тіла. Нові мисливці. Нехай мертві, але не хотілось підіймати на них зброю. Потрібно поспішати. Не було часу думати.
Перший постріл з обрізу відкинув його на землю. Другий до шматував тіло. Заховав обріз, діставши револьвер і націлив на нього. Кощій сів, наче нічого не сталось. З порваної плоті не текло крові. Дірки просто потемніли.
Через маску на мене дивились великі сині очі. Як в Луки чи Платона Сірого, мера Еліосу. В інквізиторів очі були не на стільки голубі. Щось точно з ними всіма не так...
Кощій швидко піднявся. Вмить опинився біля мене. Я навіть не встиг вистрілити. Один кістяний ніж просвистів біля мого обличчя. Він би осліпив мене, якби рефлекси не спрацювали якимось дивом. Я відскочив, але, чомусь, перечепився, і впав на землю. Серце шалено калатало. Миттю виставив перед собою револьвер і вистрілив. Перша куля в живіт. Іншу я пустив у пах. Кощій зігнувся, завив.
Піднявся. З силою опустив меч йому на ключицю. Лезо пройшло діагонально, аж до сонячного сплетіння. Пам'ятаючи досвід сутички з фалмером, вперся у нього ногою, відштовхнув. Меч з неприємним чавкаючим звуком вийшов з його тіла.
Кощій впав на коліна. Сині очі дивились на мене.
- Це за мисливців! — плюнув йому в обличчя.
Його погляд впав нижче. Аж тепер я зрозумів, що одного кістяного ножа у нього немає.
- Це всіх вбитих тобою! — відповів мені.
Його рана почала затягуватись. А мій лівий бік почав неприємно колоти. Поглянув униз. У мене між ребрами стирчав ніж. Виглядало неглибоко, але витягувати його я поки не став, щоб не стекти кров'ю. Мабуть, він вдарив тоді, коли намагався осліпити мене. А я, дурень, навіть не помітив.
- Маска, Оресте! — закричав Вавилон. — Зірви з нього маску!
- Знаєш, що буде, коли ти помреш? — кощій став на одну ногу.
З його передпліччя назовні проростала ще одна кістка. Вона росла, доки не стала розміром з меч.
Він зробив випад. Відхилився вбік, відвів револьвером кістяне лезо вбік. Ударив мечем згори по ліктю. Кукса відділилась і впала на землю. Замахнувся мечем, цілячись в лице...
Фалмер взявся нізвідки. З силою влетів у мене і вдарив мене об стіну. Щока запекла. Фалмер схопився лапою за ніж, котрий загнав у мене кощій. Перед очима з'явились червоні кола від різкого болю. Іншою рукою схопив мене за голову і вдарив у стіну ще раз. У вухах спочатку загуділо, а тоді всі звуки просто зникли.
Відштовхнувся ногою від стіни. Вперіщився фалмером в протилежну. Він провернув ніж. Я завив від болю, але все ще слабо чув власний голос. Вдарив ліктем його в обличчя. Ще раз. Тоді в корпус, там де в людей мала б бути печінка. Знову в голову. Я бив, доки він не відпустив мене. Відскочив, вистрілив двічі в живіт. Фалмер смикався від кожної кулі. Сповз по стіні, залишаючи криваву смугу на ній. Не довго думаючи, з диким тваринним криком я вдарив його підошвою в голову. Черепна коробка тріснула. З вух потекла темна рідина. Розвернувся до кощія.
Тепер він стояв за спинами мертвих мисливців, притискаючи до себе відрубану руку.
- Скоро ти приєднаєшся до них. — вже звичним металевим голосом прошипів мені. — Ти не зможеш повернутись. Не зможеш втекти. А тут я тебе завжди знайду...
Випустив кулю точно в голову. Голова кощія відкинулась назад, але сам він встояв. Знову поглянув на мене. На кобилячому черепі лише з'явилась подряпина. Сині очі з під маски невідривно дивились на мене.
- Оресте! — закричав Вавилон. — Потрібно бігти!
Швидко обернувся. Старий мисливець таки справився. Підлогу вкривали мертві тіла колишніх мисливців. Останні захисники людей на третій сірій тепер вже точно померли. Знову повернувся до кощія. Його рука знову була на місці, хоч плоть і не зрослась. Мертві тіла поволі рухались на мене.
- Це не кінець! — крикнув йому. — Наступного разу я завершу почате!
- Якщо в тебе буде наступний раз, — відповів мені.