Вавилон не став нас чекати. Старий мисливець якось занадто спритно для своїх років побіг угору. Валерій швидко бігти не міг, тож я залишився з ним.
- Ти як? — запитав у нього.
- Бувало й краще. Тіло погано слухається.
- Це поки що, — збрехав. — Далі буде краще. Скоро і забудеш цей стан.
Валерій невпевнено всміхнувся. Щастя, що він не мисливець і в медицині не розбирається. То до нього потім дійде...
- Стільки всього сталось за весь цей час, — шепотів оператор. — Я колись боявся чудовиськ, що кожний новий вихід на першу сіру був для мене каторгою.
- А тепер ти завалив банші. І врятував двох досвідчених мисливців.
- Так. Просто, перебуваючи тут, ледь не залишившись у лімбі, чи як його...
Він зупинився, перевів подих. Я хотів допомогти йому, але він зупинив мене рукою. Мовляв: сам дійду.
- Все тепер здається неважливим, — продовжив.
- Ти про що зараз?
- Наш канал. Вся ця гонитва за популярністю навипередки з Рейджем. Успіх, фанати, підписники...
- Яке ж це все лайно, правда? — хмикнув.
Валерій уважно глянув на мене.
- Ми лізли з тобою в кубло чудовиськ, бо я хотів нових підписників. Навіщо? Дурня це все, Оресте.
- Погоджуюсь.
- Злишся на мене?
- Ні, — чесно відповів йому. — Немає на що злитись. Ти мене силою нікуди не тягнув. Я сам прийшов до колись весільного оператора з ідеєю обігнати Марка Рейджа. Я вірив, що Ліка кине його, зверне на мене увагу. І коли вона врешті звернула, я зрозумів, що це не те, чого я хочу. Багато чого я не хочу. Але краще таки зрозуміти різницю між тим, що начебто хочеться і тим, що насправді потрібно.
- То каналу Стрімер кінець?
- Це була хороша подорож. Чим би вона не завершилась.
Оператор слабо всміхнувся. Ми нарешті піднялись на пагорб залишивши спалене селище позаду. Попереду простилалась дорога. Місцями, між асфальтом поросла трава.
- А ви не поспішали, — Вавилон чекав нас.
Попереду в сотні метрів стояв великий кам'яний завод, оточений бетонним парканом з колючим дротом. По боках були кулеметні гнізда. Але не було жодної живої душі.
- Ти теж не дуже поспішав всередину, — відповів, дивлячись на останній прихисток людей на усій третій сірій. Де самих людей не було видно.
- Звідти лунало виття, зате немає відповіді, — похмуро сказав Вавилон. — Я бачив сліди. Кілька людських. Гадаю, Ігнацій та Ігор з кількома варгами таки випередили нас.
- Тут ловить зв'язок? — запитав Валерій.
- Так, щойно повідомив, — Вавилон замовк, але вирішив сказати. — Оресте, перед тим, як я дещо розповім, маю тебе запитати дещо...
- Я тим часом залию відео на канал, — перебив Валерій.
- Не вирізатимеш нічого? — запитав, передчуваючи недобре.
- Подам кількома маленькими уривками, але нічого не монтуватиму. Наш канал ось-ось закриється, до дідька цензуру!
Він віддалився від нас, сів посеред дороги, дістав з рюкзака шнур, під'єднавши телефон до камери. Рухався мляво, дихав важко. Видно що деякі рухи йому давались через силу. Ми з Вавилоном не зводили з нього погляду.
- Що ти хотів спитати?
- Як ти відреагуєш на зустріч з Ігорем Лімом та інквізитором Ігнацієм?
- Ігор нічого поганого мені не зробив. Він неодноразово рятував мені життя. Ти точно повідомив мисливців про можливий напад вночі?
- У всіх деталях. А як щодо Ігнація?
Я промовчав. Глянув на заставу. Мені не подобалась ця тиша.
Чомусь згадалось, як інквізитор заліз у мою голову при першому знайомстві. Потім заарештував, і якби не втрутився Артур Гордий — я б залишився гнити у в'язниці. І ось, його милістю, я тут...
- Його я пристрелю. Або зарубаю. Він не буде страждати, — голос видався на диво спокійним.
- Інквізитора не легко вбити.
- Головне, не втручайся. Просто відвернись в інший бік.
- Не можу, Оресте. Він мудло ще те, але він захищає Еліос. А тебе оголосили у розшук. Тебе схоплять на першій сірій.
Я ніяк не відреагував на це. Досить очікувано.
- Тому я прошу тебе не робити дурниць. Тебе звинувачують у вбивстві людей Пророка. Якщо вдасться, то зведемо до перевищення меж необхідної самооборони. Жителі зелених зон повинні розуміти ризики сірих
- А докази є?
- Є. Лука сам прийшов з ними.
Цього я не чекав. Лука тоді наказав своїм "працівникам" заховати тіла. Але ось він раптом приходить до мисливців з доказами моєї вини...
- Він сказав, що ти не виконав якісь умови вашого договору...
- Не привів берегиню, щоб та вбила Пророка.
- Ага, — мисливець почухав сиву голову. — Про це він промовчав. Добре, що ти цього не зробив. Слухай, Оресте, те, що сталось, зійде як перевищення меж необхідної самооборони. Просто ті дурники вважаються за громадян зелених зон. Повторюсь, те що це сталось на сірих зонах, дає простір для маневрів. Тому я дуже прошу тебе не намагатись пристрелити інквізитора при першій зустрічі. Тому що за це найвища міра покарання. Тебе тоді судитимуть за зраду. І вже ніхто не зможе допомогти...
Далі я не слухав. Якась холодна лють заповнила всього мене. Психотерапевт попереджала, що я можу злетіти з рейок в будь-який момент. І зараз я стояв над прірвою, занісши над нею одну ногу. Так і хотілось полетіти вниз. Нестача сну, стільки психічних потрясінь робили свою справу. Все помінялось місцями. Друзі, вороги — все змішалось. Ось чому мисливцям закладають, що важливий лише Еліос. Жодних сумнівів і дурниць. Лише коридор. Ніяких лабіринтів.
- Я вірю, що ти не зрадник, — Вавилон поклав мені руку на плече. — Ти один з кращих моїх учнів. Мало хто так заслуговує бути мисливцем, як ти. Тож зараз я прошу тебе: не піддавайся гніву. Твої друзі тобі допоможуть. Ти не один...
Я поглянув на Валерія. Ми з ним дійсно багато пройшли. Я дійсно не один.
- Приглянь за ним, — глянув на Вавилона. — Допоможи йому дістатись до зеленої зони.
Вавилон сумно поглянув на мене. Він не промовив ні слова, але швидко все зрозумів.