Цілився в одного з близнюків. Але один з упирів вчасно закрив свого хазяїна. Рефлекторно я вистрілив ще двічі. Упир взяв на себе і ті кулі. І впав на холодний бетон.
Зірвався з місця і побіг. Треба вирватись з кола, щоб не напали з-за спини...
Інший упир схопив мене кігтями за плечі та кинув наче м'яч. Мене відірвало від землі і я полетів у невідомому напрямку. Боляче вдарився спиною об кут стіни, так що аж розкрутило в повітрі. Меч і револьвер вилетіли з рук.
Вкотре врятував бронежилет і мисливські рефлекси. Я не став підійматися на дві ноги. Миттю схопив меч і револьвер, відстрибнув і покотився по землі, уникнувши ще однієї атаки. А тоді аж встав і рубанув упиря по ногах. Потвора беззвучно завила. Миттю приклав револьвер йому до вуха і вистрілив. Мене вкрило кров'ю, мізками та рештками черепа. Витер рот рукавом і виплюнув з рота кров (сподіваюсь, що то таки була кров упиря). Дві кулі в револьвері, якраз досить.
- Ну, виродки?! — повернувся лицем до них. — Хто наступний?!
Близнюки переглянулись. Незмінні посмішки не сходили з облич. Може вони б хотіли щось мені сказати, але не могли. Німі, а імунітет захищав мене від телепатичних контактів.
Мені ставало жарко. Гнів переповнював мене. А страх лише додавав гостроти. Відчай перетворився у ненависть. Більше жодне почуття не могло змінити цей стан. Я збирався убивати.
Упир накинувся мені на спину. Я не чекав, що їх буде більш як двоє. Мене повело вперед і поклало на одне коліно. Його ікла вп'ялись в плече. П'ята куля вилетіла з револьвера. Знову вмився мізками того. Упир обм'як. Його тіло гепнулось позаду. Піднявся. На рану я не зважав. Знав, що не глибоко. Ще би трішки вище і зачепив би сонну артерію. А так, минулось.
Близнюки й далі стояли непорушно. Я рушив до них. З боку воріт на третю червону почувся гул та тріск. Ворота відчинялись. Вони розступились в боки та з-за їхньої спини я побачив ще двох упирів. На щастя, не ганрел. Вони неслись до мене на чотирьох, хоча було видно, що руки їм лише заважають. Перший стрибнув...
Остання куля точно в голову відправила його вниз. Я відійшов і він пролетів попри мене. Інший теж стрибнув. Я рубанув мечем згори до низу, прибивши його до землі. Тепер лише близнюки та за Цепеш за ними.
Дістатись до них не вдалось. З воріт вибігали все нові упирі. Розкрив барабан, висипавши гільзи на землю. Миттю вставив нові набої.
- Підходьте! — крикнув їм.
Двічі повторювати не довелось.
Мушу визнати, тренування з Вавилоном дало свої плоди. Також після попередніх сутичок я перестав використовувати звичайні набої. Лише експансивні кулі, котрі при потраплянні в тіло роблять з кісток та органів фарш. Як би потвора не регенерувала, а після таких попадань це затягнеться.
Пропустив першого упиря повз себе. Його кігті ледь зачепили бронежилет. Вистрілив у близнюків, але знову їх закрили упирі. Шість куль вклали два тіла. Коротким ударом розсік живіт тому, кого пропустив. Він вцілив кігтями мені по щоці. Випустив револьвер, перехопив його руку і вдарив по ній мечем. Кукса відділилась нижче ліктя. Викинув її геть, схопив упиря за голову, підбив йому ноги та з розгону вперіщив його головою об землю. Відчув, як м'якшає череп. Підхопив револьвер. Висипав гільзи з барабана...
Близнюки не стали чекати, доки я знову перезаряджусь. Один з них полетів на мене у випаді. Інший забіг збоку. Це лише у фільмах красиво вивертаються піруетом. Тому я просто кинувся тікати спиною вперед. Кинув револьвер одному з них в лице. Вампір легко відбив його криссом. Інший блискавично скоротив дистанцію, цілячись мені у шию. Я відповів ударом знизу вверх. І обоє не досягли цілі.
Вони рухались плавно. Криві ножі описували дуги, але не в такт їх рухам. До цього вини просто грались зі мною. Викликані ними упирі були просто для того, щоб побачити на що я спроможний. І тепер вони знали. Але я не знав, що вміють вони. Мої речі лежали позаду них. Револьвер валявся під стіною. Вони поволі обходили мене з різних боків. Дістав з-за пояса ніж. Хоч якась спроба зрівняти шанси. Вони кинулись одночасно. Я відбив удар першого, напав на іншого, але теж не досяг. Зате відкрив спину для одного з них. Бронежилет не витримав і я відчув, як лезо пробило його під ключицею. Знає, зараза, що потрібно колоти, а не різати. Я розмахнувся мечем, широко, але знову не попав. Вони наче привиди — недосяжні для мене. Знову фінт і випад мені в лице. Я встиг ухилитись лише в останній момент. Відчув, як запекло вухо. Але цього разу висновки зроблені. Швидко полоснув ножем по руці. Вампір скривився од болю. Він випустив крисс, але перехопив його лівою рукою. Інший близнюк вколов мене в живіт. Дивом встигнув вивернутись змією, відчуваючи, як лезо пробиває бронежилет та дряпає шкіру. Відповів коротким ударом меча, але лише роздер одяг тому на грудях.
Я розумів таку стратегію. Зараз прийдуть ще упирі. Я залишусь без сил і вони просто доправлять мене на червону зону, як полоненого. І вони таки мали рацію. Дихалось все важче. Лють не могла знайти виходу і перетворювалась у безсилля. Не бачачи іншого виходу я відступив до стіни. Так хоч не зайдуть за спину. За поясом була граната, проте це вже на крайній випадок. Втома захоплювала моє тіло, наче морська хвиля в шторм. Але тоді я твердо вирішив — живим я не дамся.
Прибігли нові упирі. Близнюки ввічливо пропустили їх вперед. Першому я всадив ніж в підборіддя. Але отримав кулаком в груди та відступив, залишивши ніж в тілі, котре повело вбік. Спина відчула бетонну стіну. Я присів, виставивши меч перед собою. Ще четверо упирів оточувало мене. Потягнувся за гранатою. Це буде швидко. Нас готували до цього. Підсвідомо я завжди розумів, що колись так і буде. То нехай буде сьогодні, лишень би забрати їх якомога більше. Глянув на них з холодною ненавистю. Чорта вам лисого, а не Ореста Лютого!
- Пацан, лягай! — долинуло з тунелю.
Двічі мені повторювати не треба. Я миттю впав на землю, лицем донизу. Тунель заповнило гулом автоматного вогню. Стіна наді мною тріскала, вкриваючи мене маленькими уламками. Тіла вампірів та упирів рвало на шматки. Один з них впав на мене, накривши собою. Черга скінчилась і я почув, як стріляють вже з пістолета. Все. Стрільба закінчилась. Один з близнюків лежав на тілі упиря, тримаючись за живіт. Ще одного повалив Федот. Вавилон зійшовся у двобої з вцілілим вампіром. Але кровопивця був йому не рівня. Вавилон відбив удар крисса мисливським мечем, зайшов збоку і розпоров тому ногу. Меч пішов в один бік, тоді Вавилон перехопив його обома руками і всім тілом повернув меч, ударивши його в лице. Череп близнюка розполовинило на рівні носа. Він так і помер, стоячи на колінах. Федот тим часом завершив видавлювати упирю очі. Піднявся, оглядаючи тіло, котре не чинило спротиву. А тоді з силою опустив ногу йому на голову. Тріск, мозок бризнув на землю.
З воріт долинув шум. Здається усі мешканці червоної зони зібрались прийти на допомогу.
- Потрібно забиратись! — з тунелю донісся голос Валерія.
- Спокійно, — я скинув з себе тіло упиря. — В мене все під контролем!
Несподіваний порятунок відкрив друге дихання. Граната, котрою я планував забрати в могилу присутніх, полетіла в напрямок тунелю. Я чув її стук об сходи внизу. А тоді вибух. До нас полетіла хмара пилюки. І тиша.
- Це їх ненадовго зупинить, — Вавилон витер пил та бруд з лиця рукавом куртки. — Малий, ти в порядку?
- В повному, — міцно обійняв Валерія. — Що ви тут робите?
- Гузно твоє рятуємо, — Вавилон підняв мій рюкзак і куртку з землі.
Федот подав мені револьвер. Зарядив його. Підійшов до одного з близнюків, того, що ще дихав. Тепер він не всміхався. Він не зводив погляду з мертвого брата.
- Що, немає кому підставитись під кулі? — наставив на нього зброю.
Відкинув ногою кривий ніж, щоб той наостанок не влаштував сюрпризів. Він не реагував, дивлячись на понівечене тіло свого брата. Я вистрілив. Двічі в груди й останній в голову.
- Як ви мене знайшли? — озирнувся довкола.
Бійня видалась жорстокою. Все в понівечених тілах, мізках, кишках та лайні. І хто сказав, що війна то красиво?
Відповісти на моє запитання ніхто не встиг. До нас хтось наближався...