А якщо подумати, то вони праві. Я робив жахливі речі. Жахливі не лише для народу Еліосу, більшості з котрих глибоко попри мешти всі ці сірі зони. Я робив жахливі речі для людей і жахливі для чудовиськ. Мене можна судити, як воєнного злочинця, що з зеленого, що з червоного боку.
Витягнув з автомата магазин, кинув Ігорю. Потягнув на себе затвор і дістав патрон. Віддав автомат Ігнацію. Патрон викинув геть. Варги не оцінили цього. Їм потрібна зброя. Фанатикам Пророка теж потрібна зброя. Але, дідька лисого їм, а не мої набої! Ні чорта вони не отримають.
Суд буде показовим, сумнівів у цьому не було. Оресте Лютий, вас визнано винним по статтях таких то, й таких то. В'язниць в нас немає, але одну кулю в лоб ми вам виділимо...
Але я не збирався помирати ось так. Поволі відчіпляв магазини з поясу.
- Чи буде в мене право захищатись?! — голосно запитав у присутніх.
- Буде, не переживай, — відповів Арсен.
- Чи зможу я вимагати суд поєдинком?
- Це проти законів зелених зон, — втрутився Ігнацій.
- Але ми не на зелених зонах! — нагадав йому.
Спеціально повернувся до нього спиною, щоб він не прочитав нічого по очах. Позаду, на поясі прикріплена світло шумова граната. Пророку теж не варто дивитись в очі.
- Твоє право, — кутиками губ всміхнуся Пророк. — Всевишній доведе, на чиєму він боці.
Я бачив, як він переміг Ілая. І розумів, що не рівня йому.
- Я все ж ризикну! — гаркнув, щоб чули всі. — Чи будуть в мене суперники на світанку?
Багато з них просто змовчали. Хоч мене і могли вважати зрадником, але вибите мною кубло в колишньому краєзнавчому музеї говорило саме за себе. Хтозна, може сміливці зрештою б знайшлись, але Арсен не дозволив би цього нікому крім Пророка...
Однаково, чекати я не збирався. Світло шумова граната впала Пророку під ноги. Згори того не було видно, тож стрільці на даху інстинктивно заховались, щоб їх не зачепили уламки. Пророк зрозумів, що то, але не встиг нічого вдіяти – власні люди кинулись його захищати своїми тілами.
Вибух. Я єдиний встиг закрити обличчя, щоб і мене не оглушило.
- Не стріляти! – заволав Арсен. – Зачепите своїх...
Я прожогом кинувся до вікна в стіні. Якщо там тупик – мені кінець. Стрибнув. Приземлився в уламки стіни. По брові, щось потекло, дико заболів лікоть. Добре, хоч на лівій.
Кинувся в прохід. Позаду лайка і постріли. Вибіг з розваленого будинку. Збоку вже бігло кілька варгів, цілячись з автоматів. Постріли, спалахи від пороху. Миттю пірнув в прохід найближчого будинку. Тут вікон не було, проте були сходи на другий поверх. Піднявся, ігноруючи скрип та тріск гнилих дерев'яних сходів. Головне тримати ритм дихання, бо погоня може затягнутись. Варги залетіли в будинок слідом за мною. На другому поверсі цілих стін не було — лише уламки.
Мене помітили з даху, де стояв Арсен Гнів. Відкрили вогонь. Миттю пригнувся. Дістав револьвер і зробив кілька пострілів у бік варгів на сходах. Потрібно затримати їх на кілька секунд.
Постріли з протилежного даху припинились. Миттю піднявся і побіг до краю. Відштовхнувся ногою від краю і стрибнув униз. У вухах заклало. Задріботів ногами, замахав руками...
Летіти було не високо. Ноги знайшли землю, але замість перекотитись, упав набік. Поранене стегно загорілось, але часу не було. Біль пройде по дорозі. Кинувся тікати, клянучи все під ряд. Позаду крики та постріли. Відчув, як по бронежилету щось задріботіло. Сподіваюсь витримає. Не хотілось би стекти кров'ю і занадто пізно це помітити.
Повернув, щоб зникнути у варгів з очей. Не допомогло. За мною нісся добрий десяток чоловіків зі зброєю. Довелось знову повернути, бо ледь не влетів у колючий дріт.
- Де він?!
- Туди побіг!
- Перехопити його!
- Стій, сука!
Крики наповнили все навколо, забравши будь-який інший шум. На зустріч вибіг один з варгів. Він не знав достеменно, де я. Дізнався, коли я збив його з ніг кулаком в щелепу. Він охнув і похилився вбік. Забрав у нього автомат. Не озираючись підняв зброю над головою і випустив коротку чергу позаду себе.
- Не дайте йому добігти до монстрів!
Я не знав точно де проходила лінія поля бою. Тож сильно здивувався, коли вилетів прямо на штурмову групу перевертнів та інфантів.
Рефлекси спрацювали самі. Перевертні кинулись в сторони, тож не пощастило лише двом інфантами. Вони зайнялись вогнем, але я вже розряджав у них залишки магазину. Позаду вилетіли варги. Один з перевертнів засів у домі без вікон. Попереду монстри, позаду люди...
Мисливський вишкіл спрацював автоматично. Відкрив вогонь по чудовиськах. Ще один інфант схопився за живіт. Варги приєднались за мить, але я вже на ходу зірвав ковпачок з адреналіну 200 і вколов прямо в стегно через штани. Швидко побіг в дім де засів перевертень, відкриваючи вогонь по дверях.
Переступив волохате тіло, котре все ще дихало і побіг крізь коридор в наступну пусту кімнату. За мною постріли. Варги добили пораненого. Вискочив у вікно на інший бік вулиці, перекотився. Лице вимазалось в багні та пилюці, але уваги я не звертав. Позаду залишилась смерть. Побіг.
Довелось повернути й пірнути у вуличку, уникнувши перехресного вогню. Навколо розгорілась бійня і я опинився в самому епіцентрі.
Війна це страшно. Війна залучає ті інстинкти, що змушують тебе забути свою логічність. Звідси й вислів, що в окопах немає атеїстів. Страх заглушує мислення і ми чіпляємось за кожну соломинку. І за Бога в тому числі.
Я теж щось просив. Теж давав клятви на бігу. Клятви, яких тепер не згадаю. І яких так і не виконав.
Ось вже спалена церква. Пробіг крізь неї. Ворота ледь відчинені...
Перевертень вискочив нізвідки. Він врізався у мене, вибивши автомат. Я впав, проломивши під собою дерев'яну підлогу. Він згори. Відчув, як кігті вчепились в бронежилет. На мене капала його слина. Вчепився пальцями йому в очі, ігноруючи виття. Дивом скинув його з себе. Піднявся.
- Оресте!
Голос Цепеша зовсім близько. Значить ворота таки відчинені. Ще трішки...
Перевертень піднявся. Я затамував подих. На мене напав сам Гектор, лейтенант Лос Камарадос. Це він колись проводив нас на територію варгів. Він прихистив мене з отруєнням крові. І тепер дивився на мене очима повними ненависті та зневаги.
- Ернест дав притулок змії! — прогарчав мені.
- Дай мені пройти! — я підняв руки перед собою в знак мирних намірів.
- Пізно, мисливцю. Ти зробив свій вибір...
- Це необов'язково.
Але він вже стояв на чотирьох, готуючись до стрибка...
Постріл. Гектора смикнуло і повело вбік. Він невпевнено пройшов кілька кроків, не зводячи з мене погляду і похилився набік. Так і помер той, ким часто лякали новобранців інших угруповань. Куля снайпера в спину...
Не треба було великих знань, щоб розуміти, що так вцілити міг дуже здібний снайпер. А у варгів лише один на стільки здібний стрілець.
Миттю кинувся до стіни. Куля роздробила цеглу прямісінько над головою, осипаючи мене уламками. Гера тоді не жартувала про останній раз...
Швидко поповз під стіною до рятівного бункера. Ще один постріл. Знову близько, але знову мимо. Я на мить затих.
- Оресте, ти живий ще?! — крикнув Цепеш.
- Живий! — закричав у відповідь.
Зірвав димову шашку і кинув перед собою. Миттю кинувся бігти. Якщо там оптика з тепловізором, мене нічого не врятує...
Вибіг з уламків церкви. Нісся так швидко, як тоді, на фермі шабашівців. Головне добігти.
Цепеш стояв у тіні, не ризикуючи вийти на сонце. Ще метр. Стрибнув. Зачепив рукою ворота, але таки закотився всередину.
- Зачиняй! — гаркнув Цепеш.
- Підсоби! — голос належав Федоту.
Вони зачинили ворота, доки я лежав і не вірив своєму щастю. Встиг.
Кінець десятої частини...