Валерій чекав в парку на іншому боці. Великий медичний центр "Довголіття", знаходився серед офісних приміщень в одному з хмарочосів на другій зеленій. Люди проходили попри мене, поспішаючи по справах. Костюми трійки, краватки та метелики в лакованих мештах змішувались з білими блузками, червоними помадами, строгими спідницями та поспішали в усі боки. Дев'ять з десяти повинні були робити звіт, або мріяли про підвищення. Один з десяти мріяв про звільнення. А хтось з цих одиниць думав про самогубство. В армійських черевиках та брезентовій куртці я належав до тих одиниць серед офісних планктонів, котрих уникали. Зрідка я ловив на собі погляди: а не Орест Лютий я часом? Не герой Стрімера? Не зараз, пані та панове, не зараз.
Оператор сидів на лавці. Маленький чорний дрон літав десь у горі. Валерій знімав краєвиди для майбутніх відео.
- Як пройшло? — спитав, коли я сів біля нього на лавку.
- Все добре, — збрехав. — Не хочеш зайти, поспілкуватись?
Валерій не відповів. Я не знав, всміхнувся він, чи обурився. Не хотів на нього дивитись.
- То тебе приймуть в орден? — запитав, хоч знав відповідь. — Гарна реклама для каналу. Знімати дозволили?
- Дозволили.
Я не хотів з ним говорити. Його амбітні плани абсолютно не подобались мені. Мене занадто часто пошивали в дурні без моєї на те згоди. Пошитись в дурні добровільно бажання не було.
- Як пройшло тренування з Вавилоном? — оператор спробував розрядити напруженість.
***
- Що?! — синхронно вигукнули з Марком Рейджем. — Що він тут робить?!
Вавилон на мить отетерів, але до нього швидко все дійшло.
- Знайомити вас не треба, — він став між нами. — Добре, бо то не дуже виходить. Як я вже казав, ви тепер напарники по тренуваннях.
- А можна мені інший час? — Марко з ображеною міною склав руки до купи.
- Прекрасна ідея, — підтримав його. — Можна йому інший час? А краще: інший день?
- Ні, — спохмурнів Вавилон. — Ви, дівчатка, не на базарі, щоб торгуватись. Сім'я Марка зробила хороший внесок, тож я взявся його тренувати. Ти, Оресте, син мого друга і майбутній член ордену мисливців. Зганьбити свої вміння і репутацію ти мав змогу ДО цього моменту. Тепер ви слухатимете те, що я скажу!
- Друзями нам накажеш стати?! — схрестив руки на грудях на манір Рейджа.
- Станете, якщо накажу. Марку потрібно готуватись до бою з Цепешом.
- Готовий до програшу? — глянув Рейджу у вічі.
Він залишився на місці, просто показавши мені середній палець.
- Тебе, Оресте, наскільки мені відомо, кликало кілька різних осіб на третю сіру. Як би ти не впирався, а, рано чи пізно, однаково потрапиш. Тобі варто бути готовим, бо друга сіра проти третьої — то так, забавки. Кожний з вас має всі шанси померти. Моя робота — не дозволити цього. Тому перестаньте страждати дурницями й почнімо!
***
- Паскудно, — відповів Валерію.
Коротко переповів, як ми фехтували з Вавилоном. Далі смуга перешкод, потім стрільба. Зі своєю ногою я не міг встигнути за Рейджем, а ще стріляв він краще. Єдиною радістю була змога вибити з нього все лайно дерев'яною палкою, але Вавилон завбачливо не дозволив цього.
- Оресте, в тебе травм більше ніж він бачив! — Валерій спробував мене втішити. — Полікуйся, то він тобі буде не рівня. Ми вже дихаємо Рейджу в потилицю. Залишилось ще трішки. Треба лише встигнути зняти кілька відео до зими. Зимою зациклимось на рекламах спонсорів!
- Або поліземо в політику...
- Трясця, Оресте! — Валерій аж піднявся з лавки. — Хвилинна слабкість! Мене трохи занесло, чуєш?! Я зрозумів твою думку і вибач, що не рахувався з нею. Ніяких політик, ніяких Пророків, Еліосів для людей чи для всіх, я зрозумів! Перестань так дивитись на мене. Чи ми вже не друзі тепер?!
- Я не знаю, — спокійно відповів. — А друзі використовують одне одного, щоб, цитую "вести за собою людей"? Давно я став твоєю маріонеткою?! З ким за моєю спиною ти вів переговори? Куди понесе Стрімера?!
- Ти не так все зрозумів...
Тепер вже я піднявся. Підійшов впритул до Валерія. Зустрівся з ним поглядом. Він не боявся мене, але ніяк не міг приховати свого хвилювання.
- Коли я прийшов до тебе з ідеєю, — прошепотів, не відриваючи свій погляд від його. — Я заздрив Рейджу. Я любив... думав, що любив його дівчину. Я хотів стати кращим за нього. Хотів його слави. Хотів визнання. Не розумів це тоді — тепер маю рубці по всьому тілу. Я ризикував заради цього життям. Встряв у авантюру Цепеша.
- В житті б не подумав, що буду бачити і робити речі, про котрі хочеться забути. Чорт забирай, ми з тобою в таку сраку залізли, що світла не видно. І коли врешті все налагоджується, ти хочеш обмаститись лайном ще?! Мало того, ти обмастиш мене, а як не вигорить — моє лице стане місцем для плювання людей. Моє, чуєш?! Друзі так роблять?!
Він промовчав. Нервово ковтнув слину. Тремтячою рукою дістав цигарку. Обхопив поблідлими губами.
- Оресте, — він з усіх сил намагався підібрати слова. — Мені жаль. Я жодним чином не хотів би тебе підставити. Ми багато через що пройшли. Я... Я просто зарозумівся.
- Загордився. Думав, що ми стали великими цабе. Але ти вірно все кажеш. Люди бачать твоє лице. Ти ризикуєш більше всіх. Я не думав про погане. Ми й так вже замотивували молодь ставати на захист Еліосу. Зупинімось на цьому. Я повідомлю мера, що ми відмовляємось від нагород...
- Стоп, що?! — я не розумів, про що він говорить.
- Наш канал хотіли нагородити: за досягнення перед Еліосом. Ми обійшли Марка Рейджа на декілька пунктів у голосуванні. Ключовим стало те, що ми не катували чудовиськ. Але ти правий, треба це скасувати...
Він дістав телефон і почав шукати чийсь номер.
- Зупинись! — вихопив телефон у нього з рук.
- Оресте, ми не будемо лізти в політику.
- Клав я на політику, я хочу нагороду! Ти сам казав, що це підніме рейтинги каналу.
- Багато людей не люблять мера. Опозиція за мир з чудовиськами. Ми втратимо їх.
Я віддав йому телефон. Валерій дістав ще одну цигарку. Я лише мріяв, що мене нагороджують. Мріяв побачити Ліку в цей момент. Мріяв побачити, як сяють її очі. Я виголошую промову, спускаюсь зі сцени під бурхливі овації жителів Еліосу і ми з нею зливаємось в обіймах. І поцілунок...
Так, кудись мене не туди понесло. Зберись, мисливцю!
- Прийняття в орден, нагорода перед лицем всього Еліосу. Скільки ж це нових підписників?
- І спонсорів, — підтвердив Валерій.
Я, про всяк, потер долонями своє лице. Треба перевірити, що я не сплю. Ні, не сплю.
Той день, міг стати визначним у моєму житті. Я міг би тоді собою гордитись. Але іноді трапляється, що плани на тебе інші, а твоя думка не обходить нікого.
Небо розірвав спочатку незрозумілий гучний крик. Тоді залунала сирена. Занадто часто нас до цього готували в університеті Ван Хельсінга.
- Це ще що, в біса таке?! — ошелешено запитав Валерій.
- Тривога, — я глянув у напрямку першої зеленої зони. — Це справжня тривога. Сталась срака.