Я аж завив, витягуючи останній зуб потопленика. Коли я прострелив голови тим, котрі вкусили мене, в руці залишилось кілька їхніх зубів. Ногу та зап'ясток я перемотував сам. В рюкзаку була аптечка. Перед тим обробив рани, щоб не занести інфекцію. Прийняв кілька жаропонижаючих. Встати я не міг, втома давалась взнаки. Валерій не чув, як би я його не кликав. Таки зник. Дронів теж не було. Телефон не вмикався. А на виході з лісу все ще могли бути болотяники.
- Ну і тормоз ти, Оресте! - сказав сам собі.
Починало темніти. Не факт, що фалмер був тут сам, як і не факт, що ніхто не прийде перевірити, що тут було. Я спробував піднятись. Гілка, на котру я опирався, не витримала, і я знову впав. Ніж в нозі сильно дошкуляв, але сам я його не витягну. Кровотечу до кінця зупинити не вдалось.
Десь з-за дерев зашуміло. Я посвітив туди. На мене дивились чорні очі потопленика.
- Та твою ж...
Він кинувся на мене. Кігті цілились мені в обличчя. Я виставив перед собою меч, розуміючи, що це не допоможе...
Постріл...
Потопленик впав замертво. Я озирнувся в інший бік. Моя радість миттю зникла.
- Так-так-так, - до мене повільно наближалось кілька постатей в балахонах. - Відомий блогер власною персоною! Яка зустріч!
Сам Пророк прийшов до мене. Я спробував звестись на ноги, але не вийшло. Залишився сидіти на землі.
Пророк підійшов до мене, але зупинився на безпечній для себе відстані. Голова в каптурі повернудась а бік мертвого фалмера. Тоді оглянув тіла болотяників. Я не бачив його очей, але розумів, що його погляд оцінив мій стан.
- Я переоцінив тебе, Оресте Лютий. Зброя ламається не в тих руках. Склади меч, зараз він тобі не допоможе.
Я послухався його, коли побачив, що його послідовники мали при собі автомати.
- По гриби прийшли? - запитав його. - Чи постріляти потоплеників?
- І те, і те, - спокійно відповів Пророк. - А тут ти, Оресте. Віриш в карму?
- А ви?
Пророк промовчав. Хтозна, може готує якусь промову, перед тим, як його люди нашпигують мене свинцем за смерть своїх?
- Оресте, ти поклав моїх людей, а тепер ти переді мною, беззахисний і безпомічний. Світ жорстокий, Оресте. Але, попри жорсткість - він справедливий.
- Чекаю, коли вас теж дістане ця справедливість! - я не ховав зневаги. - За вчорашню бійню!
- Мисливець жаліє чудовиськ?
- Там жили жінки і діти! - я зірвався на крик.
Хтось з послідовників смикнувся до мене, але Пророк підняв руку, і всі завмерли, як по команді. Він підійшов до мене, схилився. Я побачив його сині очі, як у Луки та Платона Орестовича, мера Еліосу.
- А ти не думав, мисливцю, що ми... - він обвів поглядом своїх людей. - Це справедливість для них?! Ми - кара їм за злочини проти людства! Не думав у такому напрямку! А ти став на заваді. Ти йдеш на повідку в Луки, йдеш проти своєї природи. Зброя, направлена в бік тих, кого ти маєш захищати!
- Захищати? - перепитав його. - Влаштована бійня, це теж захист? Провокація військового конфлікту - це, по вашому, захищати?! Варги зазнали втрат! Ви похоринили багато тих, хто вірив вам! Вони ладні були віддати за вас життя, і ви таки змусили їх це зробити!
- Якби такі, як ти були б з нами - жертв було б менше. Але ти вирішив не втручатись. Ти вирішив дозволити цій крові пролитись. Ти, Оресте, і такі, як ти. Мисливець забув, задля чого полює.
- Я все пам'ятаю прекрасно, - холодно відповів йому. - Захищати - не значить бездумно винищувати всіх під ряд.
- Заговорились ми з тобою, Оресте, - він випрямився і розвернувся до своїх послідовників. - Цей юнак - злочинець. Він переступив закони людські та Божі. Прийняв сторону монстрів та чудовиськ! За це вирок йому...
Він замовк, коли на галявину вийшло кілька мисливців. Звідки я знаю, що це вони? Чорно сірі пластини на грудях. Менші на руках та ногах. На лицях тактичні шоломи, що дозволяють бачити те, що потрібно пристрелити. Мисливська амуніція. І таких ось джагернаутів вивалидо четверо. Один з них скинув шолом...
- Ти коней то, притримай, - гучно сказав Василь Грім, одягаючи на лице свою найпотворнішу фізіономію. - Суди він розводить. Дозвіл є? А довідка від мера? Немає? Я так і думав.
- Ми не на зеленій зоні, - сухо нагадав Пророк. - Не тобі мені вказувати...
- От власне, ми не на зеленій зоні, - отруйно всміхнувся Василь Грім. - Тому я не раджу говорити зі мною в такому тоні! Наполегливо не раджу.
- Він винен в смерті моїх людей! - В голосі Пророка забриніла лють. - Прикриватимеш вбивцю?!
- Оресте, це правда? - запитав мене Василь Грім.
Пророку могли якось передати. Пророк міг довідатись, вгадати. До Василя Грома могли дійти чутки. В кінці кінців, як би Лука не прибрав сліди, а хтось міг мене бачити, і, що сумнівно, впізнати.
- Ні, звісно! - Зобразив обурення.
Хороший мисливець гарно бреше. Поганий мисливець - йде на суд. Пророк промовчав, але втрутився одмн з балахонів.
- Брехня, мисливцю! Ти розпанахав п'ять чоловік мечем.
Василь Грім глузливо поглянув на мене. Зараз я виглядав так, що не справився й з школярем, не те, що з п'ятьма фанатиками.
- А тіла тоді де? Що я їх, з'їв?
- Заховав, не знаю! - знітився той.
- Моє слово проти його, - глянув Пророку у вічі. - А є причини, чому я б мав вступати в бій? Крім небажання приєднатись до вас?
- Оресте, достатньо, що я знаю правду, - промовив Пророк. - А раз знаю - вона настигне тебе, рано чи пізно.
- Правда без доказів це здогад. Ще й хибний...
Один з балахонів викрикнув, не тямлячи себе від гніву.
- Ти смієш брехати, в присутності...
Мисливці навели кулемети на них. Василь Грім порухав вказівним пальцем, наче сварив маленьку дитину.
- Різких рухів я б не робив, - насмішкувато видав він. - Слово на слово. Ще й на сірій зоні, котра не підпадає під юрисдикцію ні людей, ні монстрів. Холера, та я пальцями клацну, як з вас сито зроблять, а мені там нічого не буде! Ну, посвариться мер для виду, та й по всьому. Може, без відпусток залишимось. Невелика біда.
- То, що ти пропонуєш, мисливцю? - Пророк схрестив руки на грудях. - Ти ж не потеревенити сюди перся в повному екіпіруванні. Будеш відкривати по нас вогонь? Ми теж озброєні. І не одні.
Василь Грім показав пальцем вгору. Всі одночасно глянули туди. Над нами висів дрон Валерія. Він літав в різні боки, іноді зависаючи прямо під нами.
- Одні, Пророче, - спокійно сказав Василь Грім. - Доки варги прикриваються твоїми людьми, як щитами від чудовиськ. Трясця, навіщо було починати війну?! Виниш Ореста у вбивствах своїх людей?! Та ти сам їх вбив! Ще тоді, коли повів на сірі зони!
- Якби ти приєднався до нас...
- Забудь! Я бачив лоно війни занадто добре, щоб лізти у відкриту бійню з натовпом молокососів. Але достатньо демагогії! Ми забираємо Ореста. Тебе і шмаркачів твоїх кликати не будемо. Додому, хлопці!
Пророк подивився на своїх послідовників. Вони не боялись. Погляди, прикуті до нас, горіли гнівом. Вони були ладні хоч зараз стати на захист його честі. Не треба бути військовим стратегом, щоб хрозуміти, що шанси в них мізерні. Четверо загартованих в боях мисливців у бронижилетах, проти кількох дурників...
Дивно, але Пророк змилостивився.
- Ми йдемо, - тихо сказав він. - Місія важливіша за суперечки. Рано чи пізно ви приєднаєтесь до мене, коли зрозумієте, що перемир'я ваше то ілюзія. Тоді ви співатимете по іншому.
Один з мисливців допоміг мені піднятись. Я прихопив з собою меч і револьвер. Інший мисливець взяв мій рюкзак і дробовик. Третій не спускав погляду з балахонів. Четвірка мисливців, зі мною разом, віддалялись геть, залишаючи галявину, де тепер згниють болотяники і фалмер. Геть з того проклятого місця.
Пророк з своїми апостолами залишились там одні.