Мерея, звісно, пропонувала залишитись, кидаючи погляди на Аніку, проте я видетів звідти, лише трішки вщухла злива. Я лаявся вголос. Берегиню йому привести, аякже!
- Пішов ти в сраку, Лука! — видав йому.
- Ти не розумієш, Оресте...
- Ні, це ти не розумієш! Проміняти одну загрозу на ще гіршу! Це так ти, трясця, мир зберігаєш?! Та тут бійня буде!
- Послухай!
- Ні, це ти послухай. Мені все одно, що твої очі світяться і, щоб ти там не наговорив!
Берегинь бачили рідко. І майже ніхто не повертався після контакту з нею. Цепеш пропонує взятись за Сирін, Гера хотіла знайти самця скред яг, Лука хоче, щоб я зустрівся з Берегинею. Та, що не так з ними всіма?!
Пройшов повз ринок. Обійшов боком заклад Луки, де народ веселився 24 на 7. Нехай веселяться.
Пройшов ворота. Направився одразу ж додому.
Берегиня, трясця!
Берегиня!!!
Це соціалізовані монстри, наділені неабияким розумом. Проте вони не бувають на червоних зонах. Це рідкісний вид. І від того не менш небезпечний. Перед її ілюзіями не встоїть ніхто. При бажанні, вона весь мегаполіс зведе з розуму. Змусить вчинити масовий суїцид, почати бійню. Цілі загони мисливців пускали собі кулі від одного її бажання. А ти, Оресте, веди її сюди!
Чому вони цього не роблять, ніхто не знав. Берегині відлюдниці, вони уникають контакту з іншими. Хтозна, можливо вони просто не справляються з власними силами.
Війна не завершилась програшем лише тому, що берегинь боялись самі жителі червоної зони. Занадто небезпечні. Хоча відомо, що берегиня може перетворитись на будь-кого. Захоче, стане інфантом і спалить все навколо. Хоч мером Еліосу. Хоч носферату. Але ти маєш її знайти, Оресте!
Мисливці, коли полювали на неї — громили весь квадрат. Коштів, котрі йшли на знищення берегинь, вистачило б, щоб збудувати ще один Еліос. З часом берегині стали обережніші. Вони перестали з'являтись, частково загнані своїми ж з першої червоної зони. Солдати потрібні завжди. Згадуються — в час війни. В мирний час — прирадають пилом на сторінках історії.
Відкрив двері квартири.
- Оресте, в тебе все в порядку?
Батько чекав у коридорі. Сидів на табуретці з обрізом на колінах. Чекав "гостей". Відколи в них з мамою потепліли стосунки, це ставалось рідше. Але бували й вийнятки. Пам'ять війни не дозволяла йому розслабитись. Я не повертався до нього лицем. Все БУЛО в порядку, доки він не запитав.
- Так, я в нормі, — збрехав йому.
- Як зустріч з фанатами?
- Тату, — я повернувся до нього лицем і глянув у вічі. — Четверта сорок ранку. Тобі зараз хочеться це обговорювати!? Серйозно?!
- Оресте, — батько глянув на мене. — Ти виглядаєш поламаним. Що ти зробив?
- Ти не хочеш знати.
- Кров на волоссі, сліди багнюки на лиці, ти кривишся, коли рухаєш плечем. Я не експерт, але зустріч з фанатами не так проходить.
- По різному буває...
- Ну, діло твоє. Ти сам цілий?
- Я в порядку.
Скинув капці і пішов до своєї кімнати. Батько залишився в коридорі сам.
Сльози самі почали литись, варто мені було переступити поріг і зачинити двері. Я спробував вгамуватись, але виходило не дуже. Тож я просто написав Валерію, щоб ми перенесли усе на завтра, замість сьогоднішнього ранку. Хотів влягтись спати, але не став цього робити. Замість цього просто взяв револьвер, який залишив вдома. Вийшов у коридор. Сів на підлогу поруч з батьком, лицем до дверей. Поклав револьвер собі на стегна.
- Посиджу сьогодні тут, — відповів на його мовчазне запитання. — Посторожую з тобою.
Кінець частини 7...