Я піднявся. Василь, не зводячи з мене зброї, схилився до Валерія.
- Куля зачепила руку і ключицю. У нього больовий шок. Але жити буде. Вени цілі, артерії не зачеплені. Пощастило.
Я промовчав.
- Якби ти зараз тут загинув, було б простіше, — сказав Василь Грім. — Інквізитори б видали Себастьяну Гангрелу твій труп, щоб старий вгомонився.
- Але ось я тут.
- Так, Оресте, ось ти тут. А ось Валерій потрохи стікає кров'ю. Тому будь дуже уважним і розповідай!
- Що розповідати?
- Якого чорта ти вбив Арсена Гніва? Що, трясця, сталось в закладі Луки?
- Я захищався. Арсен розстріляв Артура Гордого прямо на порозі. І ще кілька десятків гостей.
- Нахіба йому це робити?
- Цього я не знаю. Але сам бачив, як він об'єднався з різниками, серед яких був упир та два інфанта. Вся перша сіра тепер вкрита попелом та трупами.
- Але ти вцілів. Ще й вбив досвідченого воїна закутого з ніг до голови в бронепластини.
- Я ж кажу: я захищався.
Постріл. Куля вдарила в стіну біля моєї голови. Я відхилився, розуміючи, що не встиг би й кліпнути, якби Василь Грім цілився у мене.
- Оресте, я наполегливо раджу бути дещо чеснішим зі мною. Ти сидів у закладі, де відбувалась потенційна зрада людей Еліоса. І не починай, що ти не знав. Ти вічно опиняєшся не в тому місці й не в той час.
Валерій знову застогнав. Потрібно було надати йому допомогу! Але я не міг зрушити з місця. Автомат наведений мені прямо в груди.
- З того, що розповів Артур, це були мирні перемовини за мир на першій сірій. Щось про розподіл території. Джини виступали, як ініціатори процесу. На самих переговорах я не був.
- Чому?
Бо не знав, що Артур домовлятиметься з чудовиськами. А якби знав, то реагував би, як зараз Василь Грім. Він правий: відвідини Наґу зіграли зі мною злий жарт.
- Я йшов до Наґу на день народження, а не зраджувати людей і домовлятись за спинами мисливців. Думайте, що хочете, але я не зрадник. Вбиті мною чудовиська тому доказ.
- І кілька людей.
- Вони перші напали. Ви знаєте, що я ніколи не зраджував Еліос. Інакше ви б не прийшли тоді на болота, коли я стікав кров'ю після бою з фалмером. Ви б не прийшли на допомогу тепер!
Василь Грім, подумавши, опустив зброю. Схилився над Валерієм. Перевірив дихання того. Тоді поліз в сумку по бинти.
- Чому ти спілкуєшся з чудовиськами? — запитав мене.
Я підійшов, щоб допомогти.
- Тому, що вони спілкуються зі мною. Не всі з них хочуть війни. Мабуть, тому, деякі з них і розмовляли з Артуром.
Зробили пов'язки, зупинили кров. Валерій кілька разів розплющив очі, засмикався.
- А ти хочеш миру?
- А яка різниця? Його й так не буде.
Василь Грім вколов йому щось і той вже більше їх не розплющував.
- Все можливо. Знову знайдеться дурник, готовий домовлятись за нашими спинами. І не буде нікого, щоб зірвати цей процес...
- Пророк на третій сірій рушив до тіла кощія. Знаю від Луки. Коли він повернеться — почнеться бійня. В мене менш ніж двадцять годин, щоб дістатись на третю сіру. Інакше Лука вибере бік монстрів і мисливцям стане зовсім непереливки.
- Мало тобі Арсена...
- Арсен всього лише психопат та вбивця. Він холоднокровно пристрелив Геру, свого снайпера. Скільки часу б знадобилось, щоб він почав вважати ворогами всіх? А Пророк ще небезпечніший. Те, що він принесе сюди — змінить все. Що як він не справиться і кощій заволодіє його розумом?
- Кощіїв вигнали самі чудовиська, — нагадав Василь.
Такі тоді були умови миру. Кожна сторона пішла на певні поступки. Монстри вигнали кощіїв, люди перетворили варгів на злочинців. Арсен спробував помститись. Помста кощія справа часу.
- Тоді він мститиме всім.
- І ти один його зупиниш...
- Я дав слово Луці. Ви знаєте, що це означає?
- Знаю, Лука любить спихати на когось всю роботу. Ти не перший. Мушу попередити — до тебе вцілілих після такого я не зустрічав. Тільки ось є біда. Глянь у вікно, але так, щоб тебе не бачили.
Я не зрозумів, але не став перепитувати. Хотів би мене пристрелити — давно б зробив. Підійшов. Обережно виглянув.
Біля будинку стояло кілька машин. Їх не було, коли ми заходили всередину. Я ніколи б не зрозумів, що це за машини, якби до цього мене б не запакували в одну з них. Старий Ігнацій тоді особисто захлопнув двері. Інквізитори.
- Що вони тут роблять? — спитав, не відриваючи погляд від вікна. — Чекають на мій труп?
- Їм ти й живим зійдеш. Не один Артур домовляється за спиною в мера, — сказав Василь Грім. — Після сьогоднішньої, точніше вже вчорашньої змови, старий Себастьян знову може наслати своїх упирів на стіни. Або йому по тихому тебе видадуть. Такий ультиматум. Інквізитори вирішили виграти трохи часу. Твоїм коштом.
Зараз я б виходив з будинку і попав би прямо на них. Мені б запропонували проїхати з ними, а до ранку я б зустрівся з Себастьяном Гангрелом. Виродки...
Ясно чому він видав, що було б простіше, якби я помер. Віддали б йому мій труп. Мої знайомі прощались з пустою могилою. На стіні загиблих в мисливській лікарні написали б ще одне ім'я...
- Бачиш, як все виходить заплутано. Лука послав тебе на вірну смерть, начебто задля захисту Еліоса. А в самому Еліосі тебе видадуть вампірам, теж на смерть. Я не знаю, що гірше.
- Ніколи не любив інквізиторів, — сумно всміхнувся.
А в голові вже твердо засіла думка: без бою я їм не здамся.
- Їх ніхто не любить.
Василь підійшов до молодого різника. І опустив приклад автомата йому на голову. Я відвернувся з огиди. Череп не витримав. Молоде лице перетворилось на місиво.
- Жодного мисливця не віддали на червону зону. І не віддадуть, інакше на стіні до завтра не залишиться жодного добровольця!
- Тому ви вирішили допомогти?
- В них піде близько години, щоб зрозуміти, що це не ти, — продовжував Грім. — Або навіть менше. Встигнеш дістатись до воріт. Меч і револьвер залиши тут.
- Йти на сіру зону з голою дупою?
- Доведеться, якщо ти хочеш взагалі туди дійти. Зістрибнеш з балкона на другому поверсі, тоді вуличками до стіни. Тебе випустять. До ранку тебе оголосять в розшук і зелені зони перетворяться для тебе на пастку. Ну, знімай бронежилет і кріплення для меча.
- А що з Валерієм?
- Я потурбуюсь, щоб з ним було все в порядку. І про батьків меч не переживай. Побуде в мене.
Я не знаю, скільки я не знімав кріплення для меча з зап'ястка. Було незвично і дико не комфортно. Ніби оголився перед натовпом на вулиці.
- Твій телефон, — Василь склав меч.
Закотив рукав трупа і закріпив мій меч на зап'ястку. В мертву долоню вклав мій револьвер.
- Телефон, якщо не хочеш, щоб тебе вичислили.
Віддав. Василь Грім вклав його в кишеню різнику. Валерій не прокидався. Я поспішав на допомогу, але навіть не встигну попрощатись.
З машин на вулиці вийшло кілька людей. Я сказав про це Василю.
- Їм набридло чекати, — пояснив Грім. — Значить тобі доведеться прискоритись.
Ще раз глянув на непритомного Валерія. Потім знайшов поглядом батьків меч. На кілька годин, а може й менше, невідомий труп тепер Орест Лютий.
- Якщо дізнаються, що ви допомогли...
- То що вони зроблять? — всміхнувся Василь Грім.
Варіантів було багато, проте перелічувати не став. Спуститись на другий поверх, вискочити через вікно і тінню йти до стіни. Пішов до дверей. Василь Грім залишився з Валерієм.
- Оресте, — покликав, коли я вже вийшов. — Ти ж розумієш, що більше ніколи не зможеш повернутись?
- Розумію. Є прохання. Передайте Ігорю Ліму, що я просив пригледіти за Валерієм.
Завтра я буду оголошений в розшук. Уявляю шок своїх сусідів, коли вони дізнаються, що жили зі злочинцем. Тарас Бринник, провладний ведучий, поливатиме мене брудом. А інквізитори по тихому піднімуть шпигунів на сірих зонах. Вони не знають, що я зібрався на третю сіру. Шукатимуть мене на першій.
- Виконаю. Що сказати Валерію, коли він отямиться?
Я ще раз глянув на непритомного кращого друга. Таке ось прощання.
- Скажіть, що Арсен нарешті заплатив за смерть Гери.