Валерій не підіймав слухавки. В соцмережах його не було кілька годин.
- Ні, Оресте, сьогодні жодних акцій не планувалось...
Це була вже четверта відповідь від людей, котрі допомагали Валерію організовувати його акції по вшануванню Гери.
Лука скинув адресу. Придивився, глянув на карті. Різники засіли в одному з будинків між З1 та З2. Я не знав, що там.
- Оресте!
Василь Грім чекав через дорогу. Лиса голова відблискувала від світла ліхтаря. На ньому армійські хакі та біла майка, на котру він одягнув бронежилет. Біля нього лежала чорна спортивна сумка.
- Де ваші люди? — запитав, перейшовши дорогу.
- Це складна ситуація, — ухилився від відповіді.
- Складна?
- Я не знаю, що станеться вночі. Витягувати когось з мисливців теж не буду, бо то не наші обов'язки...
- Захист людей не ваші обов'язки?! — закипів.
- Від чудовиськ. Ми не воюємо проти людей. Не сперечайся! Бери торбу і погнали!
Сумка була важка. Я підхопив її на плече. Показав Василю локацію.
- Там зараз йде капітальний ремонт. То мав бути сімейний гуртожиток для мисливців, — подумавши відповів. — Я вибивав це житло кілька років. От холера!
Він повернув у пустий провулок. Вчасно, бо на вулицю виходили люди. Всім було цікаво, що відбувається на першій сірій. Невже знову війна?
- Нумо домовмось, — на ходу сказав Василь. — Формально, ми порушуємо закон. Тому нас там не було. Я командував на стіні, а ти сидів у кабінеті, виконуючи паперову роботу. Зніми всю мисливську символіку, котру маєш.
- Бандити не поділили щось між собою? — глузливо скривився.
- Це будуть розбиратись інквізитори. Якщо в них буде на те час. І запам'ятай — ніяких свідків...
В горлі аж пересохло. Не так давно різники вбивали всіх на ринку. Я все ще чув ті благання. Вони їх не почули. Тепер Грім вимагав те саме.
Ми наближались, проходячи між темними вузькими переходами Зе1. Така була ціна дружби. Чи зробив би Валерій для мене те саме? Вірю, що так. Але чому погодився Грім...
- Ти мисливець і син мого кращого друга, — він ніби читав мої думки. — Брат Валерія загинув при виконанні обов'язків. Для мене це щось та й означає. В нас багато протиріч, але мисливці Еліоса моя сім'я. А сім'ю в біді не залишаємо.
- Дякую, — тихо сказав.
Грім не відповів. Лише прискорив крок.
- Як помер Арсен? — запитав на ходу.
- Від меча. Він не страждав.
- Для багатьох з нас він легенда.
- Він психопат і садист, котрого поплавило від влади над молодими варгами. До чого він дійшов у своїй жазі кровопролиття?
- А до чого зараз дійдемо ми!?
Ми зупинились за одну вулицю від потрібного будинку. Лука надіслав повідомлення з конкретним поверхом та квартирою. Виглянули. На вході стояло двоє в дощовиках. Курили, про щось тихо розмовляючи. Грім розпакував сумку. Простягнув мені бронежилет та автомат.
- Забрали з трупів сектантів Пророка, — пояснив Василь. — Вони ще не на обліку, але не загуби.
- А ви підготувались.
- Хоч хтось має думати.
- То ви, мабуть, придумали, як нам потрапити всередину?
Василь Грім ще раз оглянув вулицю. Тоді глянув на мене.
- Куртка на тобі звідки?
- Що?
- Оглух? Куртка твоя, питаю, звідки?
- Зняв з одного з них...
Замовк. Василь зробив жест, мовляв: скидай.
- Вони не аматори, — простягнув куртку йому. — Одне одного знають в лице. І на щоці у кожного рубець.
- Ось зараз і перевіримо.
Куртка була йому затісна в плечах. Василь заховав короткий автомат під нею. В рукав запхав ніж. Я залишився чекати. Про всяк смикнув затвор в автоматі, зняв з запобіжника і прицілився в одного з них. Навряд чи я попаду з такої відстані, але раптом щось піде не так...
Василь Грім швидко наблизився до них. Я не бачив обличчя, лише зі спини. Він швидко йшов, активно жестикулюючи руками. Говорив нерозбірливо. Двоє різників наставили на нього зброю. Василь зупинився. Я взяв у приціл того, що далі від Василя.
План провалився.
Гнів щось бурмотів, але руки підняв угору. Один з них, не зводячи автомат, наблизився.
- Скинь каптур з голови! — донеслось до мене.
Я затримав дихання. Стріляю на три. Раз...
Василь Грім часу не гаяв. Вихопив у різника зброю і миттю зацідив тому прикладом в обличчя. Другий не встиг навіть зробити постріл, як Василь перехопив автомат за дуло і вперіщив того в голову, наче битою. Можу закластись, що почув хрускіт. Але я стояв за будинком через дорогу — чути цього я не міг. Один з різників упав на асфальт, ще й гепнувся потилицею. Інший влетів у стіну будинку і тихо сповз по ній. Грім гепнув його прикладом в обличчя.
І ще раз.
Василь озирнувся довкола, чи ніхто не бачить. Пусто. Я швидко одягнув бронежилет, автомат закинув за спину. Перебіг дорогу.
- А ти казав, не поведуться, — Грім оглянув два непритомних тіла.
- Так не повелись ж.
- Якби не повелись, то відкрили б по мені вогонь одразу.
Я схилився над тим, котрий сповз по стіні. Пульсу не було.
- Що з тілами робитимемо?
Василь підійшов до іншого. Наступив ногою на шию і швидко втиснув. Мабуть, раніше я б скривився від такого. Але сьогодні мене це вже не дивувало. За ніч сталось достатньо жорстокості. І я був її гвинтиком.
- Всередину їх!
Обережно прочинив двері й крадькома поглянув усередину. Пустий, неосвітлений коридор та сходи на гору в кінці. І десь там Валерій. Чи живий він ще?
Василь глянув на дисплей телефона. На мій погляд, він просто показав пальцем у небо. Над будинком літав дрон, скануючи його.
- Не один Книжник дронами користується, — сказав мені. — Ти ж не думав, що я полізу сюди, не знаючи скільки їх?
- Ні, — збрехав. — Анітрохи не сумнівався.