Новини були невтішні. Пророк зі своїми людьми потайки пішов на третю сіру. Мабуть, зрозумів, що з варгами тепер робити нічого. Або вирішив пошукати зброю на руїнах мисливської застави. Чи може то новий вектор його хрестового походу?
Різниці не було. Перша та друга сірі зони видихнули з полегшенням. І, чесно кажучи, я теж. Мати в недругах колишнього інквізитора (ще й вбивцю носферату) аж ніяк не хотілось. Тільки ось новини людей взяли за джерело новини червоної зони. А це означало лише дві речі. Маніпуляцію (я б сильно здивувався, якби побачив не викривлену правду) та відсутність дати, коли Пророк і Арсен розділились.
Якщо причини походу монстри описували, як капітуляцію та спробу втечі, то про час самої ”втечі” нічого не було сказано. Цепеш написав, спробував обережно вивідати в мене хоч щось. Справедливо був посланий в піше еротичне. Зате радів Наґу. За довгими тирадами тексту (як добре, що він не присилав голосові повідомлення) він запросив мене відсвяткувати якийсь його ювілей в заклад Луки.
Може чиєсь запрошення я б проігнорував. Але згадка про компліменти та беззлобну натуру Наґу мене повеселили. У випадку офіційної війни ми б були по різні боки. Я б цього не хотів.
- Я спробую вирватись. Дякую за запрошення!
І відправити.
Полігон майже ніколи не бував пустим. Постійно навчання, постійні крики з купою лайки. Особливо тепер. Мисливці готувалися до найгіршого. Я тінню йшов повз колони молодих кадетів. Першокурсники в університеті Ван Хельсінга зненавидять цей полігон до кінця року. Але потім дякуватимуть за кожну пролиту тут краплю поту та крові. Якщо вціліють.
За чотири місяці Марк Рейдж вже непогано фехтував, краще стріляв і бився голими руками. Він навіть зняв відео, в котрому сам знищив упиря. Радів, наче дитина. Але недовго.
Підписники не оцінили того, що другий упир втік. Відео, в порівнянні з попередніми, було правдивішим. Але гіршим. Перебуваючи в омані ніхто (крім знавців справи, звісно ж) не міг знати, що Рейдж дурив людей. Як його недруг, я радів, що відео не зайшло фанатам. Як наставник — Рейдж вчився швидко. Цепеш отримав повідомлення. Легко йому не буде.
Що ж до нас, ми не намагались одне одного пристрелити, або бодай принизити. Хоча тепла і дружби між нами теж не було. Обраний оператор Марка знімав, що було дозволено. І коли було дозволено. Ходив за нами, наче тінь. За додаткову суму вдалі кадри надсилав і мені. Валерій жодної ініціативи наповнити канал таким контентом не проявляв. Доводилось самому.
- Бачив демонстрацію під мурами.
Рейдж витягнув магазин з автомата і поставив на дошку перед собою. Я придивився уважніше: мішень потрібно було змінювати.
- Я б долучився, проте я поза політикою, — продовжив Марк.
- Та ну? Блогер мисливець поза політикою? Чи ти раптом перемкнувся на красу і почав робити нігті? Дівчатка, записуємось на манікюр!
Останню фразу я промовив писклявим тоном. Ліка колись починала з цього. Я знав. Колись я знав про неї все.
- Ну, офіційно я не втручаюсь, — Рейдж не звернув уваги на мої кпини. — Це не той контент, котрий я хочу робити. Мер мене влаштовує. Такий підвішений стан речей теж. Ми ніби й помирились, а готуємось до війни. І все готуємось та готуємось. Хай так і буде. Платону Сірому видніше.
- І той факт, що Артур Гордий ходить на звані обіди до твоєї сім‘ї ніяк не впливає на твою пасивну підтримку мера?
- Він друг сім‘ї. А друзям у нас довіряють.
- Це сумно.
- Оресте, я живу в розкоші, маю популярність, фанатів та красиву дівчину під боком, котра скоро стане моєю дружиною! Якщо ЦЕ сумно, то нехай так і буде. Веселе тоді залиш собі.
Промовчав. Тут з ним немає про що говорити. Що на зелених, що на червоних зонах влада використовувала всі доступні медіаресурси. І нас в тому числі. За роки війни та перемир‘я з чудовиськами цензура змінила вектор та пріоритети. М‘ясо, кров? Будь ласка! Різанина, сцени насильства? Та скільки завгодно! Критика чинної влади? Е, ні, то вже цензуру не проходить!
В нас з Рейджем не вийшло б залишитись поза чимось. Так не буває в часи війни. Якщо ти закриваєш очі на все, що тебе оточує – ризикуєш не розплющити їх знову.
- Тебе, до речі, запрошено на благодійний вечір. Моя сім‘я влаштовує двічі на рік. Гроші йдуть на доплати соціальним працівникам третьої сірої.
Спохмурнів. Ну звісно, кому ще потрібніші гроші, як не їм? Це не перша сіра, де люди живуть наче в мурашнику, в передчутті війни. Де всією вулицею якось скидались батьку на нормальний протез, замість того, котрий причепили в лікарні. І так завжди: видимість бурхливої діяльності.
А з іншого боку. Їхні гроші — то нехай і вирішують, куди витрачати та кому доплачувати. Толку ображатись? Жила перша сіра якось без допомоги тих багатіїв. У нас було більше за гроші. Важливіше. Їм цього не зрозуміти.
Кинув йому меч. Для тренувань ми брали затуплену зброю. Але навіть в такому стані вони могли наробити біди. Одягнули щитки та шоломи. Останнє, що хотілося б – опинитись в лікарні зі струсом мозку чи вибитим оком.
Стали один навпроти одного. Присіли.
- Давай до трьох падінь і перерва? – запропонував Марк.
- Давай до трьох.
Марк кинувся до мене. Меч у випад, тоді вбік і рубанув, цілячись по голові. Один з перших прийомів, що я навчив. Любителі відтворення історичного фехтування плювались би на такі кульбіти. Але в чудовиськ не було лат та щитів, вони рідко блокували удари. І ще рідше хотіли приймати їх на себе. Не надто кмітливий монстр просто спробував забрати живіт від випаду. І отримав би по шиї.
В мене меч був. Прийняв плашма, оберт прямо перед Марком. Зачепив чоботом його ногу. Рейдж впав на вогку землю. Аж чавкнуло.
- Один, — повернувся на позицію.
Коли мене тренував батько, а потім Вавилон, я багато чого пропускав повз себе. Рубав мечем не надто навантажуючи свою голову цим. Артерія там, туди рубати. Там щілина між панцирів, туди колоти. В Цепеша два стилети, в нього стріляти. Все, весь запас знань.
Почавши навчати Марка, на багато речей стаєш дивитись по іншому. Ось Марк швидко підіймається. Він забуває тримати дихання. Зближуємось. Рейдж рубає коротким по колінах, тоді закручується в пірует, захищаючи спину. Зараз буде по діагоналі. Колись я інстинктивно б закрутився разом з ним. Або відскочив. Рейдж на це і розраховував. Ось він збирається опустити меч мені на ключицю. Крок вперед і два вбік. Пірнаю під лезо. Рейдж не відчув укол тупим мечем, тож я додав сильніше прямо по хребту. Бронежилет врятував хребет, але все одно неприємно. Рейдж впав на одне коліно. Він хотів встати, але я штовхнув його ногою.
- Два.
Рейдж знову підхопився на ноги. Треба було завершувати. Цього разу нападав я. Заніс меч над головою. Тоді в останню мить змінив вектор руху і вдарив сіністром. Марк зреагував миттєво. Він прийняв удар, але не скористався цим. Я вдарив знову, зліва на право. І знову. Бив короткими ударами, але сильно. В ударах мечем м‘язи не відіграють таку ж роль, як зап‘ястя. Чим активніше вони провертаються, тим швидший удар. Рейдж задкував назад. Він не намагався піти вбік. Я вдарив з іншого боку. Він відбив. Швидко наблизився до нього. Копнув ногою в коліно. Його похитнуло вперед на мене. Миттю ударив мечем знизу. Якби не затуплені леза та не бронежилет — Рейджа перерубало б на двоє. А так його лише відкинуло, і він впав на спину.
- Ти атакуєш в лоб! – гаркнув на нього. – Не намагаєшся обдурити! Де фінти
- Я б‘юсь чесно, — прохрипів Рейдж.
- І програєш. Не відкривайся! Починаєш завжди з фінта, тоді бий. Цепеш чесністю не відрізняються. Якщо він знайде твою слабкість, будь певним — він нею скористається.
Я підійшов, подав руку. Рейдж схопився за неї обома руками. Але замість того, щоб піднятись, потягнув мене на себе. Ногою вперся мені в живіт і перекинув через себе. Я встиг згрупуватись, але падіння не уникнув.
- А це таки дієве, — сказав Рейдж, схоплюючись на ноги. — Вірно говориш.
Піднятись він не давав. Меч боляче вдарив по гомілці. Я відповзав назад, забираючи ноги з під його ударів. Сам дурень. Наступного разу хай піднімається сам. Рейдж забіг збоку, цілячись випадом мені в груди. Відбив убік. Копнув ногою його в коліно і піднявся.
Марк таки засвоїв урок. Він не дозволяв мені відновити сили. Удари так і сипались на мене, а я все ніяк не міг контратакувати. Фінт, спрямований начебто в одне місце, насправді летів у інше. Я відбивався, як міг. Рейдж увійшов у раж. Він вже не контролював сили ударів, забув, що ми на тренуванні. Нападай так, ніби хочеш вбити — говорили всі мисливці. Рейдж хотів убивати. Він фехтував, як ніколи до того. Ось він ловить мою незграбну спробу атакувати сіністром. Набирає обертів, заходить в пірует...
І падає.
- Ай! Холера!
Він катається по землі та ловиться за ногу. Я не одразу зрозумів, що трапилось. А коли зрозумів, то спочатку ледь не засміявся з істерики. Рейдж вивихнув ногу.