Любов міс мафіозі

67

Але, що я зроблю, якщо  моя мама кохає його. На її місці я б давно знайшов собі іншого чоловіка. А ... ой. Хоча ні! Я нічого не правильного не сказав. Краще так, а ніж чекати на того хто побіг до своєї секретарки та спився. Деколи мені здається, що моя матір на пів дурна, але говорити про неї я так не можу, тому, що справді люблю її.

Коли мої думки замовкли, я підняв погляд і почав вивчати місцевість, щоб зрозуміти де ж це я. В голові спалахнула тепла здогадка. Це ж моя улюблена вулиця. Тут часто ходять учні із різних шкіл, щоб скуштувати піци або попити кави чи обговорити плітки у кафе. Тут було багато будиночків різного кольорі і досить гарного пасування вулицю у будь яку пору року. Навіть зараз, восени люди наче підлаштувались під стиль вулички. Осіння атмосфера. Це був вже жовтень, але сонце все одно гарно заходило та дарувало сонячне проміння тепла. Хоча ці сонячні пестощі закривали гілясті, товсті дерева.

Я зупинився та здригнувся, розуміючи, що стояв навпроти невеликого проходу між двома домами. Паро років тут сталося дещо не приємне і дивне для мене. Зараз мабуть, я не буду казати "давайте я покажу вам свої спогади". А просто розповім як було.

" Мені було приблизно 11-12 років в той день,  коли ми поверталися із магазинів. Тоді я забрав сестру із школи, після чергової бійки і ми пішли до мами в кабінет. Я старався ховати всі ці синяки і більше часу приділяти мамі. Щось з її здоров'ям було не те: вона значно поблідла і  знаку не залишилось від її рум'янцю. Вона наче вмирала у нас на очах. Коли я побачив, що з нею твориться 3 роки назад, я пообіцяв, що знайду цього чоловіка та знищу його життя.

Кожного року я отримував ще дрібки інформації про цього чоловіка. І тепер, я вже знав, що мій батько бізнесмен, у нього бізнес по новітніх технологіях. Мабуть якийсь хлам із Китаю. Можливо він скоро впаде. Його навідає карма за те, що він нас кинув.

- Що хочете сьогодні скуштувати? - поцікавилась мама та поправила шапочку Даї. Дівчина шморгнула та запхала залишок шоколадної булочки до рота, та почала з усмішкою на лиці пережовувати. Її ера лисичок уже почала діставати мене, але я тримався як міг. - Джуліане?

- Я б хотів спагеті. - я посміхнувся та спробував закрити сорочкою шию.

- А ти, сонечко? - жінка зтерла з щоки сестрички шоколад.

- Спагеті! - весело скрикнула  Дая та знову взяла маму за руку. Я опустив погляд, посміхаючись. Ми не були аж такими бідними, ми могли дозволити усе,  що й інші люди. 

Я озирнувся і в моїх жилах похолола кров. Мої відчуття мене не підвели. За нами слідкували. Я злегка пришвидшив крок і попрямував у бік, до крамниць, але мій погляд опинився вище і я помітив двох люде на криші. Краєм ока, я встиг їх розглянути: вони стояли як двоє супер-героїв(тільки не на таких, яких малює Дая у своєму блокноті, місіс Клубнічка та містер Кавун). Коли я зустрівся із їхніми карими очима, вони інстинктивно  відвели їх у бік, наче спостерігали як за мною слідкують хлопці із старшої школи, так, як дізналися, що я почав ходити в Owl School. Це сталося тільки-но недавно. Дівчина, можливо мого віку, чи навіть молодша за мене, спостерігала за мною, закусивши губу. Вона була одягнена у все чорне, просто як її батько? Дядько? Брат? Не знаю, але очі у них були одинакового кольору і одяг теж, лише колір волосся відрізнявся, у неї коричневе, злегка хвилясте, а в нього  темно-золотисте. Я їх не чув, але чудово  знав, що вони перемовлялися між собою.

- Джуліане, ти йдеш? - посміхнулась жінка, та озирнулась, поправляючи шапочку осіннього бренду. Мені здавалось, що ніхто не міг впізнати її в цій шапці. Я з легким острахом обернувся назад та помітив там типів , що вишкірялися до мене.

- Я піду ще прогуляюся .... я не голодний ще.. - гарячково вигукнув.

- "Мало, ще їх скривдять." - подумав я та почав переходити дорогу.

- Добре, тільки не довго. - лагідно відповіла матір. Я знав, що вони йдуть за мною. Мені потрібно якомога дальше відвести їх. Я не хотів, щоб щось сталося із моєю мамою та сестрою. Якщо отримаю сильні поранення, скажу , що впав або помагав хлопцям діставати щось із дерева і таким чином впав на гостру лавку. Завжди є виправдання.

Раптом мене заштовхали у темний провулок.