Будні Сплячих Собак

Розділ 52.

Лисиця навіть не намагалась вдавати, що розуміє бодай щось. Геннадій з зосередженим виглядом друкував щось на клавіатурі. Все, що розуміла Лисиця – сайт, імовірно, належав міністерству охорони здоров'я.

Колись у них була програма хіміотерапії для людей з раком. Декілька курсів оплачувала держава, що істотно скорочувало необхідну суму.

Паралельно Геннадій дивився контакти на телефоні.

- В мене все ще достобіса компромату на високопосадовців та різних міністрів, — пояснив їй.
- А просто посадити їх ти не хотів? — перепитала.
- Хотів. Але хотіти мало. Потрібні хороші суди. Якщо всіх їх виправдають, тоді весь матеріал втрачений...
- Бо закон не має зворотної сили, — продовжила.
- Вірно. Тому ми використаємо їх для тебе.
- Але я не одна з раком. Ми заберемо місце в когось іншого.

Гірка правда, але вибору не було. Близько двохсот тисяч людей виявляють у себе рак. В більшості випадків це вже фінальна стадія. В Лисиці стадія, коли ще можна лікуватись, але шансів мало. Проте кинути її в біді Геннадій не міг. Тост точно не кине. Віктор за Лисицю і у вогонь, і в воду...

- Ти про це думала ще до того, як прийшла до мене, — сказав Гриб. — Ти не казала це своїм волонтерам та бійцям на передовій. Не хочеш забирати кошти на себе. Знаю, їм вони потрібні більше. А ще їм потрібна ти.

- Це не чесно щодо тих людей...

Гриб піднявся. Поклав руки їй на плечі.

- Я не займаюсь чесністю. І не буду розповідати, що ми крастимемо виключно у корупціонерів та гнид. Бо гроші у корупціонерів та гнид не свої. Але вибору немає. Ти потрібна військовим та волонтерам. Ти потрібна мені та Віктору. Ми допоможемо.

***
- Все, — Настя скривилась від гучності власного голосу.

Знеболювальні діяли слабо. Головний біль тепер здавався якимось тупим та віддаленим. Але нікуди не зникав.

Стогній таки купився на витівку. Після попереднього разу, Настя внесла деякі зміни в програмне забезпечення. Тепер відкривалась веб сторінка відповідного провайдера. Там в клієнта завжди було недостатньо коштів на рахунку. Користувач може піти дзвонити провайдеру, а може спробувати розбиратись самостійно.

Стогній нікуди поспішати не збирався. Він поволі ввів свій пароль та ім'я користувача. Для Насті ці хвилини здавались вічністю. Міг би трохи подумати, сторінки інтернет-провайдера не просять пароля від wifi. Його обережність дала тріщину.

Але було пізно й Сія вже потрапила в мережу.

- Я в середині, — оголосила Віктору. — Можеш відпочивати.
- Так і зроблю.
- І чим займешся? — вкусилась за язик, але було пізно.

Хоча я й так завжди його дістаю, — нагадала собі. Просто потрібно гнути свою лінію.

- Заїду до Лисиці.
- А, вже не до своєї скрипачки? — знову пізно зупинилась.

Та що з тобою, дурна бабо?! Мовчи, Настю, мовчки! Стули пельку.

- У неї я був вчора, — спокійно сказав Віктор.
- Ого! Навіть так? — Сія відчула, як всередині щось холоне.
- Так. Ти мала рацію, — у Віктора раптом змінився голос. — Не варто мені було зволікати. І в неї немає хлопця. Сама мені сказала. Вона дуже мила насправді...
- Супер. Рада за вас.

Я її знищу, — вирішила Сія. — Хакну всі її соцмережі...

- Дякую тобі.

Слова пролунали, як удар в обличчя. Настя навіть не мала що сказати. Просто поклала слухавку. Навіть не попрощалась. Хвилину мовчки сиділа перед ноутбуком.

Найхимерніший мізантроп і крадій раптом набирається сміливості й знайомиться з кимось. А Сія сидить з похмілля після невдалого побачення й ревнує.

Та за нею чоловіки шиї звертають. Один дзвінок й вони прилетять до неї додому. Що той студент, що одружений з котрим вона кохалась в машині.

А вона сидить, як дурепа й ревнує до чоловіка, якому немає жодного діла до неї. Зате він їй дякує.

- В сраку собі засунь своє "дякую"! — прокричала в пустоту.