Будні Сплячих Собак

Розділ 19.

Світлана Онуфріївна не знала куди діватись від радості. Віктор заніс все ще сплячу Марту в кімнату, доки Настя заспокоювала бабусю. Гриб світитись не захотів. Мабуть, зранку ще раз подзвонить в Одесу, щоб поговорити з донькою. І може таки хакне соцмережі свого сина. А може й ні.

А заспокоїти бабусю таки довелось. На кухонному столі розсипаний цукор з липкими плямами, ймовірніше від корвалолу. Але Настя не питала. Вона колись хотіла, щоб і за неї так переживали. Проте поїзд пішов. Її дитинство було паскудне, через невміння матері тримати свої ноги разом. До неї не було діла нікому. А в Марти була хоча б бабуся. Бабуся її любила. І довго не зводитиме з неї погляду.

Ну, це вже дурниці. Настя спробує подати їй кращий приклад. А старенька швидко заспокоїться.
Настя хвилин двадцять ще не могла вирватись з обіймів та поцілунків.

- Ну, що ви?! Та ми сусіди! Не треба грошей, вона сама знайшлась! Все, йду спати! Завтра поговоримо! Тобто сьогодні! Немає за що! Перестаньте дякувати! Все, лягайте спати! Заснете-заснете! І Мартуся хай спить! Все, добраніч!

Віктор чекав на вулиці. Оперся на капот, курив Настині цигарки. Він затягнувся і випустив дим з легень.

- Я думала, ти не палиш, — Настя вийшла до нього.

Їй було холодно, тож обійняла себе за плечі. Глянула кудись вбік на світло старих львівських ліхтарів. Крім них не було нікого.

- Довгий день, — Віктор простягнув їй цигарки.
Настя стала поруч з ним. Він прикурив їй.
- Довгий, — погодилась вона. — Але добре, що він завершився. Думаєш, з нею буде все в порядку?

Тост лише знизав плечима. І дійсно, звідки йому знати?

- Я не стала їй розповідати. І так на нервах. Сказала, що то Марта зі своїми знайомими захопилась гульками. Просто загуляли на два дні.
- З ким не буває у дванадцять років? — хмикнув Віктор.

Настя штовхнула його ліктем.

- То до неї не скоро дійде. А може й не дійде. Може Марта розповість. Хоча віриться слабо. Але я тепер чую відповідальність за неї. Хвилююсь, як мама, хоч я їй ніхто.

Віктор викинув недопалок геть. Взяв ще одну.

- Тоді, в готелі, — Настя глянула на нього. — Ти просто розніс всі аргументи того збоченця. Ти все тоді правильно сказав. Вони хворі люди, але вони винні у своїй хворобі самі. Ми не можемо жаліти їх, бо вони небезпечні. Вони несуть загрозу для дітей, а правоохоронці не можуть закрити більшість з них. Ось і Степана Мазаєва випустять. Якщо вже не випустили. Це зійде йому з рук. Немає складу злочину, як би сказав Гриб.
- Що ти задумала?
- Ще не знаю, — збрехала Настя.

Насправді вже знала. У фейсбуці кілька днів гулятимуть фейкові новини про сорокарічного педофіла Степана Мазаєва. Настя постарається і вийде переконливо. Під дописами будуть, як боти, так і обурені батьки. Нехай по закону йому не світить покарання, але соцмережам не було діла до закону. Настя знала, що Мазаєв ще довго не зможе наблизитись до жодної дитини.

- Хочу напитись, — Настя викинула недопалок. — Зайдеш? Складеш компанію?

Вона не знала, чому сказала це. Ні про що таке вона тоді не думала. Просто не хотіла бути одна. Хотілось комусь виговоритись.

- Ні, — коротко відповів Віктор. — Не складу.

За інших обставин вона б образилась. Може образиться завтра. Але не сьогодні. Вона наблизилась до нього. Поцілувала в щоку. Тост навіть не смикнувся. Це навіть не було дивно.

Тоді Сія поволі пішла геть.

- Дякую за все, Вікторе. Добраніч.
- Добраніч.

Віктор завів двигун і машина плавно покотилась геть. Настя чула це з під'їзду. Спати вона не ляже. Вона знала, як вчинить з викрадачем Марти.

Чого Настя не знала — Степана Мазаєва знайдуть побитим під якимось цілодобовим магазином через два тижні. Місцеві впізнають його і розіб'ють пляшку жигулівського об його голову. А потім заб'ють ногами. Його заберуть в лікарню, але до тями він більше не прийде. Поліція нікого таки не знайде.

Кінець першої історії...