Будні Сплячих Собак

Розділ 10.

- Так, Феліксе — підняв слухавку Геннадій.
- Та дзвоню тобі сказати, що сайт мій поклали. Віктор відписався, що зупинив ddos, але сайт тупить страшно. О, поки ми з тобою говоримо, знову впав.

Гриб промовчав. Біда деяких хостингів була не так в їхній роботі, як в невмінні реагувати на навантаження, як ото ddos атаки. Запустити й забезпечити відповідне функціонування всім сайтам на таких гробах, було схоже на підйом мерців шаманами вуду. Це могло зайняти дні.

Говорити це Феліксу Гриб звісно ж не став.

Але дивно, що Тост взагалі підняв слухавку. На вихідних до нього додзвонитись комусь крім Геннадія – марна спроба. Чим займався Віктор в ті рідкісні вихідні, як ото сьогодні – Гриб не знав. І знати не хотів...

***
Двері Віктор зачинив на замок. Хакерів, кого заніс, кого заштовхав у вітальню. Пістолет в Насті забрав. Двоє були непритомні. Здоровань таки отримав першу допомогу, але повністю справною рука вже не буде.

- Нам дещо від вас потрібно, — тихо сказав.
- Ти знаєш, на кого ти напав?! — загарчав один з них.

Це він відкрив двері.

- На вас, — Віктор показав йому пістолет.

Той замовк. Насті навіть стало шкода їх. На вигляд двоє з них недавно закінчили університет. Її однолітки, може й молодші за них з Віктором. Але така вже робота. Ризиків не уникнути, якщо ти граєшся з чужими даними.

- Скоро приїдуть копи, — сказав інший.
- Та ну? — Сія взяла себе в руки.

Знову та стервозна впевненість в собі. Адреналін все ще пульсував, але тепер він не робив її незграбою. Навпаки, в ній прокинувся спортивний інтерес. Тим більше, що Марта все ще не знайдена. Заради неї Настя повинна бути сильною.

- І що вони побачать, як приїдуть? Невеличкий сервер в іншій кімнаті? Техніку заберуть і передадуть в СБУ, або кіберполіції для аналізу. Тоді копи приїдуть ще раз. Але вже по вас чотирьох.

Ніхто їй не відповів. Настя обвела їх зверхнім поглядом.

- Ніхто сюди не їде. І не приїде. А, як тільки ви скажете, кому ви продали ось цей акаунт і номер, ми підемо. Чесно-чесно.

Настя підійшла до одного з них і показала акаунт, з якого писали Марті.

- Це не наш номер! — впевнено заявив молодик.

Віктор до цього часу стояв, опершись до стіни. Після цих слів він підійшов до хакера і націлив на нього зброю.

- Вибирай, яку ногу я тобі прострелю першою, — глянув йому в очі.

Настя не оберталась, але знала цей погляд. Жодних емоцій. І це працює.

- Гаразд-гаразд! — запротестував той. — Ми іноді продаємо клоновані сім картки, або фейкові акаунти людям для певних потреб.
- Яких потреб? — перепитала Настя.
- Ми не ставимо запитань, коли нам платять, — озвався інший. — Це непрофесійно.

І нерозумно. Сплячі собаки теж не ставили запитань. Але про замовника вони знали все. Хто не хотів, щоб про нього знали — не звертався до них.

- Нам потрібно визначити місцеперебування користувача! — сказала Настя.
- Так то до мобільного оператора, — видав хакер у футболці з Дартом Вейдером.

Віктор зробив ще крок вперед, націлившись тому прямо межи очі.

- Добре, я допоможу, — закричав той.
- Допоможеш, — погодився Віктор.
- Звідки нам знати, що ви нас не пристрелите? — поцікавився інший.
- Ні звідки, — всміхнулась Настя. — Мусите ризикнути. І ще мусите повернути кошти, котрі вам переказали.