Будні Сплячих Собак

Розділ 38.

Віка прокашлялась. Вона була бліда, як смерть. Перебрала вина.

- Давай, люба, — Настя зібрала її волосся в купу. — Не тримай то в собі.

Віка видала такі звуки, що Настю саму почало підтошнювати.

- Я чула, як ти говорила зі своїм співробітником, — Віка нарешті відірвалась від унітаза.
- Тебе це цікавить? — хмикнула Настя. — Гадаєш, зараз доречний момент?
- Ти до нього небайдужа. Чому?
- Хотіла б сама знати.
- Настя, ти можеш мати будь-якого чоловіка, котрого лише захочеш. А цей...

Вона знову, на радість Сії, обхопила унітаз обома руками. Цього разу аж закашлялась.

- Віко, ти так і не навчилась пити, — зі співчуттям сказала Настя.
- Я багато чого не навчилась. Наприклад розбиратись в чоловіках. Вийшла за такого козла...
- Він повернеться, — впевнено сказала Настя. — Награється тією дурепою і повернеться. Може вже хоче повернутись.
- Я б не хотіла, щоб він повернувся.
- В даний момент може і ні. Але так то б хотіла. Ти любиш свого чоловіка. І ти пробачиш. З часом пробачиш.

Віка глянула на неї очима повними сліз. Вона хотіла повірити. Десь у ній ще жевріла надія, що буде так, як сказала Настя.

- Ой, він буде довго вимолювати пробачення, — засміялась крізь сльози.
- Сподіваюсь на це. А тепер ходімо, я вкладу тебе в ліжко.

***
- Як все пройшло? — запитав Макс.

Замість відповіді Софія дістала цигарку і закурила прямо в машині. Макс і Юра питально глянули на Геннадія, але той мовчав. Вони занадто юні, але борються за свою країну. Їм доведеться ще багато дізнатись й відчути на собі. Можливо з часом це їх зламає та скурвить. Люди вмирають героями, або живуть, перетворившись на зрадників.

Гриб завів двигун.

- Вам є де переночувати? — запитав Юру та Софію.
- Вдома? — здивувався Юра.
- Відпадає. Завтра Лопата зрозуміє всю важкість свого становища і шукатиме вас, щоб зірвати злість. Він використає всі доступні ресурси, щоб помститись. Але їх не вистачить на довго. З ним розберуться свої ж.

Він не став казати, що завтра чи післязавтра того знайдуть мертвого. Або не знайдуть взагалі. Бізнес-партнери не пробачать втрату своїх фінансів. Вони зроблять з нього показовий приклад для інших.
Машина зрушила з місця. Гриб на ходу забив у гугл адресу мотелів за містом.

- Давайте мені телефони, — сказав їм.
- Навіщо? — врешті озвалась Софія.

Більше ніхто не цікавився. Розуміли й так. Можливо той бізнесмен залучить копів, щоб ті відшукали активістів. Вони можуть це зробити не лише по сімкартах, а й по унікальному серійному номеру пристрою. Гриба не вичислити, але інших — запросто.

Геннадій виїхав на вулицю Шевченка. Вклинився в потік автівок. Подумки прокляв одеських водіїв.

- Відвези мене додому! — сказав Макс.
- Тебе там чекатимуть...
- Моя сім'я може бути у небезпеці!

Це й моя сім'я, хотів було сказати Гриб, але промовчав. Дружина тепер з іншим, а його дітей виховує інший батько. Геннадій не відчував до того ненависті, але сказане Максом засмутило його. Близькі завжди ранять боляче.

- Зробимо так, — врешті сказав Геннадій. — Завеземо Юру та Софію. Тоді поїдемо додому. Але якщо там хтось є, ти даси мені владнати ситуацію. І якщо там на тебе чекають, ти робитимеш так, як я скажу.
- Згода, — одразу ж випалив Макс.
- Ти занадто швидко погодився. Але за язик тебе ніхто не смикав.
- То куди ми їдемо? — запитав Юрій.
- Відвезу вас в готель. Тоді завезу Макса. До ранку віддам телефони. Я дещо у них зміню і вас неможливо буде простежити по EMEI*

(*EMEI — унікальний багатозначний номер телефона. В кожного пристрою він різний. За ним також можна визначити, чи телефон крадений).

- А це законно? — поцікавилась Софія.
- Важко сказати. Гадаю, все залежатиме від адвоката.

Жарту ніхто не оцінив, тож далі їхали мовчки.