Будні Сплячих Собак

Розділ 47.

На останньому поверсі в офісі бізнес-центру Аскольд вже лунав сміх. Сміявся Гриб. Швидше за все з власних жартів, — подумала Настя.

На непрозорих скляних дверях табличка: "Зачинено". Але Настя мала ключі. Що ж це за Лисиця така?

Червоне пальто залишила у фоє. Про всяк, перед тим дістала з сумочки дзеркало. Професійний макіяж, червона помада, червоне плаття для невдалого побачення. Чорне, довге волосся. Така красуня працює на Сплячих Собак. Зараз зайде, то Гриб з Віктором дар мови втратять! Тобто, Гриб втратить. Тост і без того небагато говорить.

- Сія, вирішила приєднатись? — здивувався Гриб, коли та відчинила двері.

Він сидів за столом, там де зазвичай змушував сидіти Настю і спілкуватись з клієнтами. На самому столі пляшка коньяку й кола. На тарілці нашвидкуруч порізані фрукти. Поряд коробка цукерок.

- Я й забула, що ви тут святкуєте, — невинно всміхнулась.

Погляд одразу просканував його супутницю. Ясно, чого її звали Лисицею. Яскраво руде волосся одразу ж кидалось у вічі. Фарбована, — такий був вердикт Анастасії. Карі очі, обличчя в ластовинні. Але їй личило. Маленький носик з горбинкою, губи пухкі, але свої й не надто виразні. Старша за Настю, судячи з зморшках, хоч і ретельно замальованим.

Настя вже внутрішньо відсвяткувала свою перемогу. Звичайна руда дівчина, хоча швидше жінка. Одягалась просто. Джинси та зелений джемпер. На лівій руці татуювання, але Сія все ніяк не могла розгледіти.

- То може приєднуйся? — спокійно запропонувала Лисиця. — Мене Ілоною звати.
- Анастасія, дуже приємно.

Тоді Лисиця кинула погляд на Гриба.

- Ти ж не пристаєш до цієї красуні?
- Ні, звісно ж ні! — запротестував Гриб. — Це ж Настя. Вона мені, як дочка.
- Татку, мені потрібна більша зарплатня, — не стрималась Настя.

Геннадій рефлекторно показав їй дулю.
Ілона засміялась. В неї був милий сміх, що більше роздратувало Настю.

- Сідай до нас, — запропонував він. — Зараз, принесу тобі крісло.

Настя почувалась переможницею. Вона молодша, красивіша, і точно розумніша, якщо кодить. Лисиця їй не суперниця...
В кабінет зайшов Віктор.

- Вибачте за запізнення, — пробурмотів.

В руках квіти. Він навіть не глянув на Настю, а просто покрокував до Лисиці. Вручив їй невеличкий букет троянд.

- Я не знав, які ти любиш, — ніби винувато сказав той.
- Це від нас, — додав Гриб.
А мені вони квіти не дарували, — спохмурніла Сія.

Лисиця ж міцно обійняла Віктора. Віктор обійняв її у відповідь. Для Насті було шоком, що Віктор вміє вибирати квіти й дозволяє себе обійняти не лише для того, щоб потім підняти когось та кинути об землю. Перемога вже не була такою стовідсотковою.

- Радий тебе бачити! — всміхнувся їй Тост.

Десь глибоко в підсвідомості Сія почула стук молотка. Це забивались цвяхи в труну, куди щойно лягла її перемога. Віктор вмів бути милим. З Настею він милим не був ніколи. І квіти з Геннадієм їй не дарували.
Здавалось вони взагалі не ставились до неї, як до жінки. До цього часу, вона не бачила в цьому проблему. До цього часу...

- Тримай! — Геннадій дав їй склянку з коньяком та колою.

Віктор відмовився від алкоголю. Обмежився лише колою.

- Як твоє коліно? — запитала його Лисиця.
- Іноді дається чути.
- Адам тоді переживав, чи зможеш ти взагалі ходити.
- Адам? — перепитала Настя.

Вона пам'ятала, коли Геннадій оголосив, що Віктора деякий час не буде з ними. Синяки на обличчі ще довго виднілись. Віктор тоді був ще більш мовчазний.

- Анастасія не в курсі? — Лисиця перевела погляд на Геннадія.
- Я вважав на краще не розповідати, — знітився він.
- Підтримую, — буркнув Віктор.
- Ах, ось як?! — обурилась Настя.
- Гадаю, все ж варто. Вона з вами в одному човні. Насте, я очолюю організацію медиків Сірі Ангели. Ми їздимо допомагаємо нашим захисникам та жителям окупованих територій. Ми познайомились з Геннадієм під Іловайськом. З того часу товаришуємо.
- Ви були в Іловайську? — здивувалась Настя.
- То було давно і неправда.

Від перемоги не залишилось й сліду. Лисиця недосяжно переганяла її.

- Якось нам потрібна була допомога і Геннадій відгукнувся. Ми замовили мікроавтобус для транспортування поранених, а нам його затримували...
- Звичайна річ, — перебив Гриб. — Зате Лисиця надає нам контакти лікарів, коли комусь з нас потрібна допомога.
- Або зашиваю сама, якщо не на фронті.

- Цих двох я розумію. З певними особливостями нашої діяльності нам не можна в лікарню. Але навіщо вам це?
- Дружба, — Лисиця вдала, що думає над цим. — Гроші. Товариська послуга. Власне, тому я й приїхала. Але давайте спочатку відсвяткуємо мій приїзд!