Будні Сплячих Собак

Розділ 27.

Стадія Вікиного сп'яніння вже переходила у важку.

- Козел він! - говорила вона. - Скотина і падлюка.

Настя все ще намагалась не сп'яніти, але пройнялася співчуттям до подруги. Чоловік переїхав у інше місто і залишив її з двома дітьми. Настя не знала точної статистики, але знала, що відсоток розлучень в Україні завжди був досить високим. Вікин шлюб не став винятком.

- До дітей він приїжджає. З тою своєю мимрою. Знаєш скільки їй?
- Скільки?
- Дев'ятнадцять. Чорт забирай, де мої дев'ятнадцять?
- Ну, дорогенька, - Настя сіла поруч і обійняла її. - Ти прекрасно виглядаєш. Краще, ніж в універі. Глянь, яка ти красуня тепер. Та кожний мріяти має про таку жінку!

Брехня, але хороші друзі брешуть. Брешуть, коли від правди нічого не зміниться. Дівоча самооцінка важлива й у жодному випадку не можна дозволяти їй падати. От Настя і не дозволяла.

Від жалості до подруги її відволік телефонний дзвінок.

- Я трохи зайнята, Вікторе, - прошипіла Настя.
- Гриб мав мене прикрити, - сказав Тост.

В слухавці шуміло. Де б не був Віктор, там дув сильний вітер

- То йому й дзвони!
- Він сказав, що ти замість нього.
- Чому в тебе так шумить?
- Вітер.
- Вітер? - Настя підійшла до вікна. - Де у Франківську такий вітер?
- На висотному крані.
- Навіть знати не хочу, що ти там робиш.
- Ти допоможеш чи ні?

Настя глянула на Віку. Та в марних спробах налити вино в келихи, пролила його на стіл. Вільною рукою Настя перехопила пляшку і розлила залишки вина по келихах.

- Це по роботі, - прошепотіла Настя.

Віка кивнула. Мовляв, нічого страшного. Настя пішла в коридор по сумку з ноутбуком.

- Вік, можна зайти в інтернет? - запитала Сія. - То швидко!
- Та сідай на кухні зі мною. Знаю я ці швидкі робочі питання. Бери ноутбук з собою, і тримай мене з вином якомога далі.
- Домовились.

Віка дістала телефон. Її поглинули соцмережі. Значить у Насті є хоча б пів години.

- Я переслав тобі все, що назбирав Гриб.
- Зараз гляну до того, - Настя ввела пароль. - Ой, зачекай, дзвонить шеф. Про вовка промовка.
- Я на висотному крані сиджу, - нагадав Віктор.
- Мабуть, там гарні краєвиди. Повиси там.

Скинула Віктора. Прийняла виклик від шефа. Приклала телефон до вуха.

- Сія, потрібна допомога, - тон Геннадія був серйозним.
- Я вже Віктору допомагаю. Замість вас.
- Це чудово. Вірю, ви справитесь. Мені дещо потрібно. Це терміново.