ЛЮБОВ БУВАЄ РІЗНОЮ (🇩🇪×🇺🇦)

I

Уже кінець першого місяця літа.Але дівчина не дуже сумувала за ним у неї ще залишалися 2 наступних не менше теплих та веселих місяців.
Вона була країною.Прапор її був червоно-голубий.У неї було довге принично-жовте волося яке так гарно поєднувалося з вінком ,з ромашок.Одягнута вона була в світло розове плання з білим комірчиком та круживом на кінцях.

Дівчина бігла з великою корзиною квітів.Вони були різного кольору та вигляду.Вона пробігала по невеличкому базарчику.На неї усі звертали увагу.Як виявилося вона бігла до свого дому який знаходився у центрі місця.До якого можна було добратися лише стежкою яка проходила повз ринок.

Добігши додому її зразу зустрів поглядом чоловік.Він сидів і пив чайок та паралельно читав книгу.
Чоловік усміхнувся юній леді і відклав книгу та чайку.

  - Я бачу ти сьогодні набагато краще постаралася ніж попереднього разу Україн.

Україна усміхнулася і сіла навпроти.Дівчина почала попивати теплий чайок який так манив її.

  - Ви праві дядько Рівне.Цього разу набагато більше ніж попереднє-🇺🇦.

Рівне усміхнувся своїй родичці і попивши трохи чаю встав і пішов взуватися.Українка не зрозуміла ,що він робить.Але згадавши ,що у її дядька є робота по області.Лице дівчини змінилося на просте як і було.

POV UKRAINIAN SSR

І знову я не маю співрозмовника.Але він у мене є.Вставши з крісла я взулася і вибігла з будинку.Чому вибігла ,щоб як най скоріше добратися до своєї улюбленої поляни де купа гарних квітів.

Як ви уже зрозуміли у моєму випадку най кращий співрозмовник це природа.Вона спокійна,красива ніколи тебе не буде судити як люди.Тай най головніше ніколи не збреше.

І вот нарешті я прийшла.Ця поляна знаходилася біля лісу та на горпку.Позаді неї знаходилася доріжка.Тому я можу бачити хто їде чи хто щось везе.Мені також подобається спостерігати за людьми або тваринами.Але вони навіть чимось сході...Також можуть зайти на твою територію або почати конфлікт ні щого.І це мене най більше бісить.

Я присіла на траву повну різнокольорових квітів.І почала плести в очередний раз ,очередний віночок.

КІНЕЦЬ POV Ukrainian SSR

Дівчина навіть і не замітила ,що уже вечір.Ця робота її так надихала ,що вона би вічно сиділа на цій поляні.
Зрозумівши ,що уже темніє Україна встала і уже збиралася іти але захотіла в останій раз на день подивитися на доріжку.

Побачене дуже сильно здивувало її.
Там їхала броні техніка.Та йшли солдати.Форма їхня не була яку вона зазвичай бачить.Вона була іншого кольору тай вигладала більш брутальніше.

Українка була мудрою дівчиною тому присівши ,щоб її не побачили почала розглядувати техніку ,щоб знайти який знак чи прапор країни.
Вона це довго не шукала на танку був зображення герба якоїсь країни.
Але проблема полягала у тому ,що вона не знали якої імено.

Не довго думая комуністка рванула у сторону міста ,щоб попередити жителів та її дядька Рівне.
Радіанська з усіх ніг бігла.Дівчина навіть пару разів чуть не впала.

На її очі ні щого ні всього почали наганнятися маленькі та сольоні краплинки сліз.В очах українки читався страх.І не за себе а за жителів які зараз перебували у смертельній небезпеці.

Україна уже добігла до свого дому але її ще залишалося бігти.Було чути шепіт чи то крики?Вона цього не змогла відрізнити.
Добігши до площі яка знаходилася по середині дазарчика зараз був най важкіший етап.Пройти через кучу людей.

Дівчина як най скоріше йшла ,щоб підійти до дядька.На їхніх лицях читався смуток.Деякі жінки плакали навіть на очах чоловіків з'являлися сльози.Українці на це усе було важко дивитися бо їй було до смерті не приємно дивитися як її народ страждає.І вот вона вибралися.

Рівне стояв навпроти якого чоловіка.Але це не була людина.Це країна.Колір його прапору був чорно-червоно-жовтий.Він був одітий у похожу форму ,що і солдати но вишуканішу.Це була шкіряна куртка на якій на груді було по два кармана.На правій руці у нього біла червона повязка з білим кругом та можна сказати чорною зіркою.На голові у нього була чорна фуражка.Тому розгледіти якого кольору волося їй таки не вдалося.

Рівне повернувся до неї як і той чоловік.В очах українця читалося не зрозуміння.А в чоловіка нічого.Його очі були чорного кольору без єдиного відблиску.Україні навіть почало здаватися ,що його очі мертві.
Але від цих думок її вивів голос з права.

  - Україн ,що ти тут робиш?Тобі треба негайно йти-Рівне.

Але на це запитання вона нічого не відповіла.Комуністка просто стояла біля Рівного і дивилася на незнайомця.Коли уже усі стигли він ледь як усміхнувся.Але її ніхто не замітив через падаючу тінь від фуражки.

  - З цього дня ви тепер живете під територіями мого батька...

Далі буде...