ЛЮБОВ БУВАЄ РІЗНОЮ (🇩🇪×🇺🇦)

XLII

POV GERMANY

І вот нарешті я відкриваю двері до своєї кімнати.Хоча і пройшло не так багато часу але усі мої речі вкрилися невеликим шаром пелюки.
Але я не сильно ростоївся.Ні я зовсім не розстоївся.Ця кімната стала для мене домом.У ній зберігаються купа приємних спогадів.Які я точно не забуду.
Сьогоднішній день почався з приємних нот.Під ранок я нарешті прибув до цього будинку з Києва.
Тому я не хотів його портити якоюсь трібницею.Яку можна легко виправити.Але ,що мене насправді радувало.То це зустріч з Україною.Яка ще досі спить у своєму ліжечку.Я не хотів її будити.По словам Рівного вона вчора пізно заснула.Тому я не захотів її тривожити.Але я не міг дочекатися того моменту коли вона проснеться.Та ми нарешті за ці 4 дні зможемо поговорити.Поговорити та обмінятися інформацією.А ,якщо не буде доща то підемо прогуляємося.
З такими роздумами я навіть і не замітив як стою уже 10 хвилин.
Оговтавшись я першим ділом пішов розкладати речі.А пізніше я вирішив поприбирати та провітрити свою кімнату.

Постукавши у двері я з нетерпінням чикав дозволу.Але навіть якоїсь відповіді не прийшло у мій адрес.Можливо вона ще спить?Неможе бути.Її Рівне бачив 5 хвилин тому.Можливо вона знову заснула?Сумніваюся.
Ще раз постукавши я зробив для себе висновок.Якщо вона зараз нічого не промовить то я зайду безлозволу у її кімнату.Що нажаль я і зробив.
Відкривши двері та одразу заченивши я був шокований.Повсюду були розкидані речі.Ліжко було не застелене.А подушки та покривало лежали у зовсім іншому напрямку.Але це ще були квіточки доки я не побачив свою дівчину.

Вона сиділа перед віконцем та гучно плакала.На ній була її сорочка.Волося було не доглянуте.Та розпарпане у різні боки.Недалеко від неї я помітив розбиту вазу.Яка стояла на її письменому столику.Якому також дісталося.Але це усе мене не хвилювало.Україна.Вона єдина хто мене турбував.Через її вигляд моє серце жималося.Так ,що я не міг дихати.Одразу мій гарний настрій пропав як ніби його і зовсім небуло.
Я підбіг до неї та обійняв зі спини.Вона уся тремтіла.Тому не чикаючи я зняв з себе піджак та накинув на її маленькі та ніжні плечі.Дівчина не перестала плакати.Та навіть не звертала на мене уваги.Це усе мені надоїло.Надоїло моя безпомічність.
Тому я різко але акуратно повернув її до себе лицем.
Очі українки уже були опухші від сліз.У неї були великі синці під очима.Вони говорили самі за неї ,що вона уже не спала пару ночей.Її щоки були червоні так само як її носик.На усі мої слова вона мовчала.Мовчики дивилася у мої очі.Своїми уже скляними очима.
Від чого стало ще страшніше.