Клан Ювелірів

Розділ 45

POV Северин

Перше, що я відчула – сильний головний біль, який був від удару тупим предметом, але я добре пам'ятаю, що мене усипили чимось. Хотілося відкрити очі, але повіки були ніби приклеєні і не піддавалися. Я відчувала, що мої руки були прив'язані до чогось, так само як і ноги. Я лежала. Точно. Я була прив'язана у горизонтальному положенні, ніби на розп'ятті чи операції. Потім я відчула холод, сирість та різкий запах хімікатів і попри це тут було темно. Хоча це і не дивно, можливо, зараз ніч.

Скільки я тут? Годину? Добу? Місяць? Але я впевнена, що не більше ночі. Якби я була потрібна у майбутньому, то була б десь у темниці, а мною скористаються скоро. Можливо, сьогодні.

Це мій кінець? Так закінчиться моє життя? Це так нечесно. В мене було стільки планів на майбутнє, а я навіть не попросила вибачення в сестри. По-справжньому не попросила. Я витрачала час на те, щоб не думати про свою вину. Лише Деніел заставляв мене вибачитися і Алія. Деніел там залишився. Його вбили. Його ні в якому випадку не залишили живими, це було б надто милосердно з сторони Адама.

Мені потрібно тікати звідси. Мені потрібно забиратися геть звідси.

Розплющивши очі, я нічого точно не побачила. Все перед очима пливло. Потрібно було почекати трішки, щоб звикнути до темряви.

-Ти вже прокинулася? – почула я грубий голос десь у тіні.

-Хто тут? Де я? – прохрипіла я, бо голос обривався і схоже, що я втрачала голос.

-Ти вдома. – прошепотів цей самий голос, але вже з другої сторони.

-Хто це? – знову прохрипіла я.

Не варто було говорити, бо голосові зв'язки напружилися і здавалося, що зараз порвуться. Мені ніхто не відповів, замість цього просто грюкнули дверима і я залишилася сама. Не дуже радує те, що тут весь час тут хтось був і стежив за мною. Але це набагато краще, ніж прокинутися в повній тиші і темряві.

Кілька хвилин, наче на дні Маріанської впадини, я нічого не побачила. Нічогісінько. Раптом двері знову грюкнули і сюди пройшло кілька пар ніг, і яскраве світло мене осліпило. Спочатку нічого не вдалося роздивитися, аж поки джерело світла відвели у сторону. І перше, що я побачила, що лежу на операційному столі, але сама кімната була погано схожа – тут було дуже багато мотлоху. Швидше за все, колись це була операційна, десь у минулому столітті.