До цього Кирил провів в непритомності всього трохи більше ніж добу. Лікарі здивувалися такому швидкому прогресу, але не зраділи. Стан хлопця все одно був важкий. Він ледве міг говорити і в найблищому майбутньому його чекало декілька операцій. Коли лікарі закінчили огляд і процедури, він залишився на одинці з Ларисою.
-Вибач, - холодно промовила дівчина.
-За що?, - Кирилу важко було говорити, але по його інтонації можна було прочитати неабияке здивування.
-Я зараз поведу себе як остання сучка, але... я не маю вибору. Я їду в інше місто, та й ти і так розумієш що наші стосунки не мали майбутнього. Прощавай...і одужуй.
Дівчина вийшла з палати і заплакала. Складно сказати чи об'єднювали цю пару почуття, чи звичайне бажання не бути самотніми, але за чотири місяці стосунків пара не аби як сблизилася, то ж Ларисі було важко лишати Кирила, тим більше у такому стані.
Кирил не встиг відповісти вже колишній своїй дівчині, та й навряд чи збирався. Йому важко було формулювати думки. Майже одразу він знову втратив свідомість. Лікарі сказали що воно й на краще. В такому стані організму легше регенеруватися.
________________________________
Уля дісталася додому. Як би сильно вона не намагалася не думати, її мозок не був здатний на таке. В голові кипіли думки. Вона нічого не знала не про оновлення що до стану Кирила, не про смерть Тимофія. Та це й мабуть і на краще. Їй і без того було погано.
Раптом Ульяна загадала про поцілунок. Гірші умови для поцілунку важко й уявити. А це між іншим був перший поцілунок дівчини. Вона завжди уявляла його ніжним та романтичним. З коханою людиною. Але сталося що сталося. І це Уля навіть не знала, що той, з ким вона декілька годин тому лизалася, зараз у морзі.
Єдине, до чого додумалася Уля в той вечір, був пошук їжі. Ця справа виявилася марною, бо дівчина знайшла дещо краще - три пляшки червоного вина. До цього Уляна ніколи не напивалася, могла тільки випити пів келиха після тяжкого дня. Але все стається в перше. До того ж перший поцілунок дівчина вже сьогодні пережила.
Не встигла Уля відкрити першу пляшку, як їй подзвонила мама. Коли дівчина взяла слухавку, її чекала довга й «захоплююча» історія про те, як в квартирі маминою знайомої прорвало трубу. З усієї цієї історії Улю зацікавило тільки те, що на ніч її мама залишиться у подруги - буде допомагати їй з потопом. Уляна неабияк зраділа. Щоб мати бачила її п'яною вона зовсім не хотіла. Вислухавши всі інструкції матері щодо самостійного життя, Уля вже без сумнівів прийнялася за вино.
На ранок дівчина прокинулася від жахливого головного болю. Вона не пам'ятала учорашній день, але раз і на все життя запам'ятала що три пляшки це все ж таки забагато. Не зважаючи на те що до душевних ран додалося похмілля, Уля була занадто відповідальною щоб пропускати школу. Та й залишатися наодинці з думками і мігренню дівчина не хотіла.
Першим уроком була польська мова. До переліку відсутніх додалися Кристина та Богдан. Відсутність подруги Улю звичайно ж засмутило. Залишившись без вибору вона підсіла до Алекса.
-Привіт, - холодно сказала Уля. На емоції у неї вже не було сил.
-О, привіт. Доречі, а ти чула про Т.., - вже почавши хлопець зрозумів що це було зайвим. Він не знав що дівчина причетна до смерті Тимофія, але і без цього він розумів, що Улі ця інформація ні до чого.
На щастя, Уля навіть і не слухала Алекса. Вона думала про своє. Раптом дівчина запитала:
-А де Кріс? Зазвичай вона пише мені, якщо збирається пропускати школу.
-Не знаю. Я їй вчора писав і вона так і не відповіла. Треба їй подзвонити. У тебе є її номер?
-Так, але ми ніколи не дзвонимо одна до одної, це буде дивно.
-Диктуй давай, може щось сталося.
Як і можна було очікувати, слухавку Кристина не підняла. Алексі і Уля зрозуміли, що залишати це просто так не можна. Було прийняте рішення йти шукати Кріс.
