Уляна поклала слухавку. Її всю трясло. А що як хтось вистежив її і хоче вбити? А що як хтось хоче вбити Кристину?
Відклавши телефон, Уля відкрутила кран на максимум. Краплі води що сили билися об її обличчя. Вона легла на дно ванни і її лице майже повністю опинилося під водою, шо ледве дозволяло їй дихати. Її охопила тривожність. Вона боялася буквально всього, але одного боялася найсильніше - почути звук повідомлення. Їй страшенно сильно хотілося, щоб це все виявилося неправдою. Цього не було, ій просто наснилося.
Але ж ні. Навіть крізь воду, Уляна почула цей злощасний звук. Вона винирнула, обмоталася рушником і вийшла до кухні.
- Хуй з ним, - промовила Уля і відкоркувала останню пляшку вина. Дівчина не церемонилася і відпила просто з пляшки.
- Ось, тепер я готова читати це кляте повідомлення, - дівчина злісно посміхнулася і розблокувала телефон.
На екрані красувалося повідомлення:
Віктора Пшонки 46, 19:30, Вас зустріне спеціально навчена людина. Деталі на місці.
Уля натягнула на себе джинси, накинула перше ліпше худі і зібрала волосся в незграбний хвіст. Перед виходом вона зробила ще один ковток вина.
Виходячи з під'їзду, дівчина пробила адресу. Їхати було за місто, Але вона як раз встигала.
***
Коли дівчина вийшла з автобусу, вона опинилася на безлюдному шосе. Обернувшись довкола, вона побачила одинокий будинок, який ховався за тонкою прослойклою дерев і був оточений високим парканом. Це саме той будинок, до якого прямувала Уля.
Підійшовши ближче, Уляна помітила що хазяєва тут явно не бідні, будинок був заможнім, оздобленим в якісь різьблені штуки і по розміру був майже як її школа.
Дівчина впевнено (дякую вину!) натиснула на дзвінок. Через кілька хвилин до неї вийшов...
...Уляна неабияк здивувалася. Перед нею стояв її однокласник.
Це був Микола.
- Доброго вечора. Або ж привіт, - проказав той.
- Доброго вечора, - якось саркастично промовила Уляна.
- Ти вже знаєш для чого ти тут?
- Навіть близько не їбу, - Уля була не на жарт роздратована.
- Що ж. Зараз ти пройдеш зі мною і я представлю тебе своєю дівчиною. Ми піднімемося до спальні, трохи розважимося, а далі, поки я буду відволікати хазяїна, ти забереш з його кабінету одну теку.
- Що?!
- Що?, - на обурення Уляни Микола відреагував спокійно, навіть з посмішкою.
Перепитувати ще раз дівчина не наважилася. Можна було зробити висновок, що дія вина закінчується. Треба було більше пити.
Тож Уля слухняно пішла за Миколою.
Уввійшовши, вони побачили чоловіка років п'ятдесяти. Він мав сивувате волосся, а вдягнутий був хоч і в домашнє, але в дороге вбрання. А ще, Уляні він когось страшенно нагадував.
- Знову здрастуйте, дядечку, - пролунав голос Миколи, - як я і казав, це моя Уляна.
- Що ж, у тебе гарний смак, - чоловіки потиснули руки.
Уля з Миколою попрямували по сходам нагору. Проходячи повз якусь з великої кількості спален Микола зупинився і прочинив двері. Вони зайшли.
- Хотів сказати, що від тебе тхне алкоголем.
-Дякую за комплімент.
- Добре, я тебе залишу не на довго, а потім повернуся. Чекай тут. Хоча куди ти дінешся, - Микола гидко посміхнувся.
*в коридорі*
Микола набрав якійсь номер:
- Ало, доброго дня. Так так, Сергіє, все іде за планом. І ще раз вам дякую за такий підгон. Все, не буду гаяти часу. Самі розумієте, так довго на це чекав. Все, до зустрічі.
*в кімнаті*
Уляна сиділа на ліжку в думала. Хто ж цей загадковий хазяїн дому. Кого ж він їй нагадує. Вона почала перебирати в голові усіх своїх однокласників. Уля здригнулася. Дарина. Це був батько Дарини.
Двері прочинилися, як і очікувалося, зайшов Микола.
Він закрив за собою двері на ключ.
- Ну що крихітко, давай, - Микола скинув піджак і наблизився до бідолашної Уляни.
Уля тільки но відкрила рота, але Микола знову заговорив:
- Будеш кричати, це не допоможе. А от я, можу знехтувати своїми почуттями і бути з тобою аж ні як не лагідним.
І тут у Уляни раптово з'явився план. А що як...
Уля підійшла до Миколи і пристрасно поцілувала його в губи.
